Джура. Далека пустеля
- Автор: Умарбеков Ульмас Рахимбекович
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0131-0
- Переводчик: Віль Гримич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Джура. Далека пустеля». Краткое содержание книги:
Обидва твори написані в жанрі пригодницької літератури, обидва поєднують гостроту і динаміку подій з глибоким психологізмом.
І, знаєш, ука, варто мені щось почути про Аппанбая чи його колишню челядь, одразу свою Ортикбуш згадую. А може, хтось про неї все-таки чув? Жива вона чи померла? А як померла, то де її, сердешну, поховано?
… Джура замовк і знов поринув у думки. Аж тепер мені стали зрозумілі і його поведінка під час подорожі в Бештерак, і його розмова з Уразом.
Відтоді минуло багато років, та я й досі пам'ятаю його розповідь, наче то було тільки вчора. І те, що я тоді почув, не забуду ніколи.
Що я міг тоді сказати своєму старшому товаришеві, чим розрадити його в журбі?! Я спробував його втішити, підбадьорити.
— Не журіться, — мовив я, вибравши мить, коли він скручував нову цигарку. — Десь вона повинна бути, ваша жінка. І ви її знайдете. Разом будемо її шукати.
Джура силувано усміхнувся.
Хтось постукав у двері. Я пішов відчинити. На порозі стояв Натан, блідий мов крейда.
— Пробачте, мені потрібен товариш начальник.
— Заходьте, — запросив я.
— Товаришу начальник, — мовив він, упавши перед Джурою навколішки. — Пробачте мені, товаришу начальник. Я не тутешній. Моя батьківщина — славна Бухара. Я приїхав сюди в пошуках шматка хліба…
— Встань, Натане! — мовив Джура і, підхопивши шевця під пахви, допоміг йому підвестися. — Що там у тебе скоїлося?
— Нічого, товаришу начальник, нічогісінько. — Підвівшись з підлоги, Натан сів на стілець. — Ви таки схопили того нечестивця Ураза. Велике діло зробили, товаришу начальник. Така радість, така радість для мене. Доки знущатимуться з нас ці кляті басмачі?!
— А що, з тебе вони теж знущалися? — спитав Джура.
— Авжеж, товаришу начальник, знущалися. Золото, гроші вимагали. А де вони в мене?! П'ятеро дітей — ось що я маю. Та жінку — це вже шестеро. І всі їсти просять.
— Чого прийшов? — перепинив його Джура.
— Товаришу начальник. Не кажіть Уразові, що це я вам повідомив, коли він буде вдома. Не кажіть, заради дітей благаю. Бо заріже він мене, заріже, не пожаліє.
— Під вартою Ураз. Як він може тебе зарізати?!
— Ви його не знаєте, товаришу начальник. Ураз — справжній шайтан. Утече він від вас.
— Од мене?! — глузливо посміхнувся Джура.
— Пробачте мені, товаришу начальник, ви — велика людина. Але Ураз і від вас може втекти.
— Ураз сам здався, ми його не ловили, — сказав я.
— Сам?! Басмач сам здався?! — не повірив Натан. — Не глузуйте з мене, товаришу начальник.
— Це правда, — потвердив Джура. — Якщо не віриш, спитай в Ураза сам.
Натанове обличчя в одну мить відмінилося, почервоніло, ожило.
— Велика ви людина, товаришу начальник, — мовив він. — Але Ураз теж людина! Дозвольте, товаришу начальник, я йому їсти принесу. Ураз-ака — хворий на шлунок. Йому добрий плов потрібен.
Джура осміхнувся.
— Гаразд, неси.
Натан, зігнувшись у три погибелі, позадкував до дверей.
— А ти його хотів заарештувати! — ущипливо нагадав мені Джура. — Таких, як він, знаєш, скільки є?! Дуже багато. І всіх треба помалу на наш бік перетягти.
До кімнати увійшов Макаров.
— Товаришу Саїдов, отой до вас проситься…
— Хто?
— Ну, отой, басмач, — пояснив Макаров, скривившись. — Я йому кажу — не можна, спить, мовляв, товариш Саїдов, натомився, тебе ловивши. А він кричить, лається, каже, щось важливе хоче повідомити. Хто йому повірить, басмачеві, його важливому повідомленню?!
— Ходімо!
Незабаром Джура повернувся дуже заклопотаний.
— Вставай, ука, біжи знайди Зубова. Серйозне діло є.
Я похапцем озув чоботи і вискочив з кімнати. Начальника знайшов біля комори. Той саме виправляв у Тангат-опди останню гарбу хліба.
— Басмачі збираються напасти на продзагін, що йде в Чадак, — доповів Джура Зубову, щойно ми ступили на поріг.
— Звідки відомості?
— Ураз сказав.
— А докладніше?
— У п'ятницю загін вирушить з Коканда. Засідку за наказом Худайберди влаштують під самим Чадаком.
— Макаров! — гукнув Зубов. Вартовий увійшов.
— Приведи отого… А він не бреше, Джуро?
— Я йому вірю.
— Надто багатьом ти віриш. Щоб не довелося нам розплачуватися за твоє довір'я…
— Він таке пропонує, що не можна не зважити, — мовив Джура, пропустивши повз вуха зауваження Зубова.
— Що саме?
— Він каже: відпустіть мене, і я вам приведу всіх, хто піде у засідку. Старшим там буде уйгур Абдулла. Рішучий чоловік і з Худайберди не мирить.