В забутій країні
- Автор: Санкритьяян Рахул
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав УРСР
- Переводчик: Л. Ященко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «В забутій країні». Краткое содержание книги:
У цій книзі індійський професор-єгиптолог розповідає про свою подорож до забутої країни”, розташованої десь у верхів’ях Нілу, — спадкоємиці староєгипетської культури.
Коли ви читатимете цей роман, у вас неодмінно виникне запитання: що в ньому правда, а що вигадка? Звичайно, країни, про яку тут розповідається, насправді не було і не може бути: Африку досить добре вивчено, і в ній не могла загубитися” ще не відома нам країна. Проте роман цікавий тим, що в ньому автор відтворює картину з історії Стародавнього Єгипту. Автор має на меті пробудити в юному читачеві допитливість, прагнення до наукових відкриттів і любов до мандрів.
Часом страшні голі скелі так близько підступали до берегів ріки, ніби хотіли задушити нас. А тільки-но ми підпливали до цих скель, навколо нас зразу здіймались бурхливі ревучі хвилі. Не раз шлях перегороджували пороги, намагаючись не пустити нас в глиб Африки, у пекуче верхів’я Нілу.
Так, це була дивна подорож! Мало кому припадає таке щастя, яке припало нам.
У Хартумі капітан Дхірендра роздобув два невеликих човни; ми мали пливти ними далі вже по річці Собат і його притоках.
Ми заздалегідь обміркували весь маршрут і знали, що до села Аджак дорога не буде важка. Зате далі починалась місцевість, де ще ніколи не ходили мандрівники. На карті Шівнатха Джаухрі позначено село Нівак, а перед ним водоспад. За селом у ріку Собат з південного заходу вливалася безіменна притока; кілометрів через шістдесят річище притоки повертало під прямим кутом на південний схід.
Біля закруту ріки ми побачимо Голкову гору — Шівнатх згадує про неї в одній своїй записній книжці. Саме звідси починається перехід через пустелю. Ми одностайно вирішили, що від цього місця нашу експедицію очолить капітан Дхірендра, а ми під його керівництвом підготуємо все потрібне.
Капітан Дхірендра вибирав місця для відпочинку і дбав про їжу. Він уставав перший, лягав останній.
Дхандас теж працював не покладаючи рук. Коли треба було подолати швидку течію, він разом з носильниками брався за кодолу і тягнув човен.
Навіть я старався допомогти, але я такий кволий, що з мене користі було мало. Крім того, пам’ятаю, ще ми не дійшли до гирла Собату, як я вже став відчувати втому, а коли досягли ріки, то вже на третій день у мене почалась лихоманка, і довелося ковтати хіну.
Пан Чан не спав цілими днями і не зважав на палюче сонце. Я помітив у цієї незвичайної людини ще один дивний хист: Чан завжди міг заснути тоді, коли вважав за потрібне. Якщо роботи в нього не було, він весь час спав, а зате міг і працювати кілька діб підряд, не склепивши очей. Він сам казав не раз: “Навіщо спати, коли є робота?” Або: “Чого ж не поспати, коли робити нічого?” Може, це й слушно, але не кожен здатен так робити. Чан був надзвичайно здоровий і витривалий, через це він, очевидно, й міг спати цілу добу або, навпаки, працювати кілька діб підряд, не засинаючи ні на хвилину.
Я не хочу наводити на вас нудьгу, докладно описуючи нашу подорож по річках; розкажу тільки найцікавіше.
Ми були в Екваторіальній Африці, за кілька тисяч кілометрів від Каїра. Ріка швидко линула повз майже голі береги. Опівдні сонце стояло просто над головою і так нестерпно палило, неначе хотіло спопелити все живе. До піску не можна було доторкнутися. Спека не меншала до ночі, а від заходу до сходу сонця нас мучили комарі й москіти, і вранці ми прокидалися з напухлими обличчями. Усі ці злигодні Чан сприймав легко і тільки посміхався з нас, сидячи на носі човна.
Ми піднімались угору проти течії і нарешті опинились у місцевості, порослій лісами; в лісах була сила-силенна різної звірини. Ніколи ще не бачив я такого збіговиська птахів. Гомінливими колоніями по кілька тисяч штук у кожній вони вкривали поспіль усі острови на річці. Я не природознавець, а проте пізнав серед них фламінго, священного ібіса та чаплю-молотоголовця. По берегах бродили зграї шакалів; одного разу я бачив, як серед них опинився дикий кабан; він шалено кинувся на ворогів і розігнав їх своїми довгими страшними іклами.
Ніколи не забуду ночі, коли я вперше почув лев’ячий рик. Мені здалося, що звір десь зовсім близько від нас. Тремтячи від страху, і я збудив Чана — він спав поряд зі мною. Чан схопився, присів навпочіпки і став прислухатись, напружено вдивляючись у пітьму своїми навскіс поставленими очима. Я дивився на його кругле обличчя з трохи розкритим від напруження ротом і чекав відповіді. Нарешті Чан кивнув головою.
— Так, це справді лев, — спокійно сказав він, ліг і зразу ж заснув.
А в мене мороз ходив поза спиною. Я весь тремтів і почував, що ось-ось знепритомнію. І раптом я побачив, що до мене наближається чорна тінь. З переляку я не міг ні ворухнутись, ні закричати.