Lux perpetua
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2938-55-5
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Lux perpetua». Краткое содержание книги:
«Воістину, — подумав він, — цей світ дуже тісний».
На чолі своїх гейтманів і лицарів, під хоругвою з Одривусом, родовим знаком Бенешовіців, наперед них виїжджав Ян з Краваржа, пан на Новому їчіні, Фульнеку, Біловці. Штрамберку і Рожнові, магнат, могутній феодал, володар домініону, що охоплював величезну площу північно-західної частини маркграфства Моравії.
— Отой із сокирами на гербі, біля пана з Краваржа, це Сильвестр з Краліц, фульнецький гейтман, — упівголоса пояснив Горн. — А другий, з бородою, це Ян Хелм.
Ян з Краваржа зупинив коня.
— Паничам Унгератам, — заговорив він голосом спокійним і навіть дещо холодним. — належиться кілька слів пояснення. Від часу, коли панич Гебхард і присутній тут пан Сильвестр з Краліц склали свій хитрий, але не надто чесний план, ситуація змінилася. Змінилася, можна сказати, принципово. Дух мене, мої панове, осінив, зійшла на мене благодать просвітлення, полуда спала з очей моїх. Я побачив істину. Зрозумів, за ким правда. Збагнув,
хто стоїть за істинну Христову віру, а хто — за антихриста. Від учорашнього дня, мо'Гпанове, від суботи перед неділею Oculi", я відмовився підкорятися Люксембержцеві та Альбрехту, прийняв таїнство sub utraque specie і присягнув чотирма празькими статтями. Від учорашнього дня добрі чехи з-під знаку Чаші є вже не моїми ворогами, а братами по вірі та союзниками. Звичайно ж, я не можу допустити, щоби моїх братів спіткали зрада і клятвопорушення. Тому я оголошую ваш договір із паном з Краліц неукладеним і недійсним.
— Це… Це… — промимрив Гебхард Унгерат. — Не годиться… Це непорядно… Це зрада… Це…
— Про зраду раджу не говорити, милостивий пане Унгерат, — спокійно перебив пан на їчині. — Бо якось паскудно це слово звучить у ваших устах. А нечесність — де ви її бачите? Таж тут усе чесно і за Божим порядком. Мав бути обмін? Є обмін. Згідно з умовою: чехи вам віддали ваших, ви чехам віддали їхніх. По-купецькому кажучи, щоби-сте краще зрозуміли: сальдо виявилося нульовим. Але тепер я вам відкриваю рахунок. Зовсім новий. Тепер зі мною, пане Угрерат, вашеця родитель буде вести переговори про викуп. За вас і за брата. А заким укладемо угоду, обидва посидите в їчинській вежі. А з вами й оті иньчі панове. Всі, кілько вас тут є.
Ян Хелм розсміявся, Сильвестр з Праліц завторив йому, гупаючи себе покритою панциром долонею по стегну. Ян з Краваржа тільки усміхнувся.
— Дурень буду, панове зі Шльонська, якщо за вас усіх гуртом не витисну дві тисячі гривень. Правий був Прокоп, правий був і ти, Горне, що перехід на Чашу мені окупиться. Що Бог мені воздасть! Воістину, вже воздає!
— Вельможний пане Яне, — раптом озвався Рейневан. — Маю до вас просьбу. За двох із цих лицарів прошу. Бисте їх пустили на волю.
Третя недия Великого посту.
Магнат довго дивився на нього.
— Горн, — нарешті вимовив він, не відводячи погляду. — Оце і є той ваш шпигун?
— Він.
— Сміливий. І справді вартий для вас стільки, щоб йому ця сміливість зійшла з рук?
— Вартий.
— Я мушу, — фиркнув Ян з Краваржа, — вірити на слово?
— Якщо волієте, — Рейневан не опустив погляду, — можете оцінити за фактами.
— А то за якими? — насмішкувато закопилив губу пан на їчині. — Згораю від цікавості.
— Рік Господній 1425, тринадцяте вересня, Шльонськ, цистерціанська грангія в Дембовці. Нарада у стодолі. Навпроти вас, пане Яне, сидів Готфрід Роденберг, хрестоносець, війт з Липи. Ліворуч від вас — пан Пута з Частоловиць, клодзький староста. Праворуч — лицар з оленячим рогом на лентнері, схожим на герб Біберштайнів, тільки тинктури інші.
— Пан Tac з Прусиновиць, — кивнув Ян з Краваржа. — Ти добре запам'ятав. Чого тоді я тебе не пам'ятаю?
— Я не був там з вами. Я був над вами. На піддашші. Звідки все бачив і чув. Кожне вимовлене слово.
Магнат мовчав, покручував чорний вус.
— Твоя правда, — врешті-решт сказав він. — Достоту можна тебе оцінювати за фактами. Я оцінив — і бачу, що ти непоганий. Проворний з тебе пройдисвіт, видно, має Табор пожиток із твого махлярства. Але й мій пожиток, пане шпигун, теж не ґудзик. З тих шльонських лицарів, що ти за них клопочеш, була би вигода. Якщо я їх відпущу, вигоди не буде. А де нема вигоди, там збиток. Хто мені його покриє?
— Бог, — недбало вставив Урбан Горн. — А в якості його замісника — Прокоп, якого справедливо називають Великим, director operationum Thaboritarum. Не будете в збитку. Я вам гарантую.
— Твоя гарантія — цінна річ, — усміхнувся Ян з Краваржа. — І ціна її росте. А ще я вподобав собі того Рейневана. З горища нас тоді підгледів і підслухав, хай мене біс, так зблизька, що єпископові Конрадові міг згори на тонзуру наплювати! А легатові Орсіні за комір насцяти! Зух, хоч і шпиг. Ет, до ката, я здатний на милосердя! Цих двох звільняю, пане Хелм. Решту — під ескорт! І готуйтеся в дорогу, зараз вирушаємо до їчина!
Полонених відвели. Гебхард Унгерат репетував і матюкався, Гільберт плакав, проливав сльози, не зважаючи на сором. Пашко Римбаба оглянувся.
— Рейнмаре! — жалібно покликав він. — А я? Порятуй і мене!
— Ні, Пашко.
— А чому?
— Заказали.
Рейневан обернувся до звільнених за його заступництвом Ебервіна фон Кранца і схожого на херувима молоденького лицаря. Кранц похмуро дивився на нього.
— Я знаю, — хрипко сказав він, — за що мені від тебе така милість, Беляу. Римбаба мені сказав. Так що давай не будемо затягувати цю жалісливу сцену. Ти хочеш знати, чому ти попався у Вроцлаві? Випадково. А ще через довгий язик Вілкоша Лінденау. Він був тобі вдячний. Хвалив доброту і шляхетність. Забагато, зачасто і заголосно. Я можу йти?
«Значить, це не Ахіллес, не Аллердінгс, — Рейневан аж зітхнув, настільки йому полегшало. — І не Феліціян! Отже, ще не все втрачено, Феліціян далі шукає Ютту… А може, вже знайшов?»
— Кхе-кхе…
Він підняв голову. Ебервін уже пішов, перед ним стояв юний лицар із золотим кучерявим волоссям.
— А я, милостивий пане, — промовив він злегка тремтячим голосом, — ніяк не збагну, чому ви мене звільнили. Не знаю ні вашого ймення, ні герба. Але ви гусит. Тому знайте, що мені католицька віра і лицарська честь не дозволяють вступати з єретиком у жодні ближчі конвікції[34]. Але знайте і те, що я вам зобов'язаний за звільнення. Борг заплачу, перед Богом клянуся.
— Гуситові клянешся?
— Бог мені покаже, як виконати клятву, щоби це було без гріха і без образи віри.
— Бог, — Рейневан глянув йому в очі, - твою клятву почув. А як її виконати, я тобі можу і зараз сказати. Піднімеш тост.
— Що?
— Піднімеш і вип'єш за здоров'я дами мого серця. Панни… Ніколетти Світловолосої. Але не інакше, ніж на твоєму власному весіллі, пане Вольфрам Панневіц. На весіллі з панною Катажиною Біберштайн. Тоді й тільки тоді я визнаю клятву виконаною. А тебе — людиною честі.
Вольфрам Панневіц зблід і стиснув губи. Потім сильно почервонів.
— Я вже знаю, хто ви, — він ковтнув слину. — Та й чув таки немало… Швидкі ви, бачу, сватати мені панну з дитиною… І яка ж це у вас для цього причина, га? Може, той дітвак…
— Та не будь ти дурнем, Панневіц, — стиха перебив його Рейневан. — їдь на Штольц. Подивися на хлопчика. А тоді в дзеркало. Більше я з тобою про це говорити не збираюся.
— Бог чув, — додав він голосніше, щоб усі почули. — Бог чув, як ти поклявся.
— Рейневане, — нетерпляче покликав Урбан Горн. — Поїхали. Не затягуй цю жалісливу сцену.
Розділ четвертий
— Дякую тобі за порятунок, — повторив Рейневан. — Але я з тобою не їду. Повертаюся на Шльонськ.
Урбан Горн довго мовчав, дивлячись услід почту Яна з Краваржа, який віддалявся. Потім обернувся в сідлі. Він уже позбувся личини чеського шляхтича-сіроми і був знову давнім Горном: Горном в елегантному плащі з тонкої вовни, Горном у рисячому ковпаку з пучком чаплиного пір'я. Горном з пронизливими очима, що так і свердлили поглядом.
34
Дружні відносини, товаришування (з лат. convictio — спільне проживання, близькі відносини).