Республіка Шкід

Потім хлопці вдягалися, сварилися з банщиком, канючили у відвідувачів цигарки й зовсім не помітили, що немає вихователя. Потім спохватилися, почали шукати, обшукали всю лазню і не знайшли його. Почекавши півгодини, вирішили йти самі.

В школу повернулися безладною ордою, і це розлютило Вікмиксора. Він вирішив насамперед оголосити догану новому педагогові. Але того не було. Не прийшов він і на другий день. Вікмиксор довго розводив руками і скрушно казав:

— Такий приємний, солідний вигляд — і таке дрібне шахрайство. Поцупив пару білизни, одержав продукти на місяць, помився на казенний рахунок і зник!..

Одначе урок пішов на користь, і до новачків-педагогів відтоді почали придивлятися пильніше.

Галерея безнадійних не кінчається цими двома. Їх було більше.

Одні приходили на зміну іншим, і майже в усіх була єдина мета: щось заробити. Кожен, щоб удержатися, підлещувався то до вчителів, то, навпаки, до вихованців.

Молодий педагог Пал Ванич, тонконосий велетень з конячою гривою, мав щодо цього великі здібності.

Він з першого ж дня взяв курс на учня, і, коли йому представили клас старших, він схвально всміхнувся й бадьоро сказав:

— Ну, ми з вами зспіваємось!

— Факт, зспіваємось, — підтвердили хлопці. Вони не думали, що «зспівуватись» їм доведеться буквально.

«Співанка» почалася на першому ж уроці.

Вихователь прийшов у клас і почав розпитувати у хлопців про їхнє життя. Розмова не клеїлася. Старші виявились обережними, придивлялися до нового вихователя, і тоді для зближання Пал Ванич вирішив ризикнути.

— Не подобаються мені ваші педагоги. Надто вже вони суворі до вихованців. Немає товариського підходу.

Клас здивовано мовчав, тільки Окраєць процідив щось ніби «угу».

Розмова не в'язалася. Всі мовчали. І ось вихователь, походивши по кімнаті, несподівано сказав:

— А я ж добрий співак.

— Ну? — здивувався Громоносцев.

— Так. Непогано співаю арії. Я навіть в аматорських концертах виступав.

— Ти диви! — захоплено вигукнув Янкель.

— А ви нам заспівайте що-небудь, — запропонував Японець.

— Правда, заспівайте, — підтримали й інші.

Пал Ванич усміхнувся.

— Кажете, заспівати? Гм… А урок?..

— Нічого, урок потім. Встигнемо, — заспокоїв Мамочка, який не відзначався великою любов'ю до уроків.

— Ну, гаразд, хай буде по-вашому, — здався вихователь. — Тільки що ж вам заспівати? — насупився він, потираючи лоба.

— Та байдуже. Заспівайте що-небудь з опери, — пролунали нетерплячі голоси.

— Якусь арію!

— Арію! Арію!

— Ну, гаразд. Арію то арію. Я проспіваю арію Ленського з опери «Євгеній Онєгін». Добре?

— Шкварте, співайте!

— Дайош! Чого там.

Пал Ванич відкашлявся і стиха заспівав: