Поезії в одному томі
- Автор: Маланюк Євген
- Год: 1954
- Язык: украинский
- Год: НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА В АМЕРИЦІ
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Поезії в одному томі». Краткое содержание книги:
Одне з найповніших (якщо не найповніше) видань поезій геніального українця.
Містить поезії з циклів та зіброк: Стилет і стилос, Гербарій, Земля й залізо, Земна Мадонна, Перстень Полікрата, Влада, Проща, Камінь, Лірична павза, Пам'ять.
Містить поезії з циклів та зіброк: Стилет і стилос, Гербарій, Земля й залізо, Земна Мадонна, Перстень Полікрата, Влада, Проща, Камінь, Лірична павза, Пам'ять.
Перейти на страницу:
Підпливли. Мов варязькая старість,
Був цей шведський щогловець міцний.
А ім'я золоте — Stella maris
Задзвеніло, як здійснені сни.
4.
Вічні хвилі — безмежне плюскоче об межі,
Вічко хвилі — це дихає вічність у час
Все той самий гексаметр, що за Гомера
Під блакиттю Еллади розмірно гримів.
Так під плюскоти хвиль рокотали століття
І зривалися бурі, і тиша росла,
І верталися знов до землі золотої
Сафірово-безмежним шляхом кораблі.
5.
Вітре, вітре-вітрило, мій князю преславний,
Тут дідизна стрибогова знову росте.
І у співі морців, і в плачі Ярославни
Однаково звучать вони: море і степ.
Двоєдина держава стихій протилежних:
Там .— смарагдами трав, тут — сафірами хвиль
Володієш співзвучно в просторах безмежних
І покірливо гнуться — вода і ковиль.
6.
А бува — налягає на два дні, на три дні — штиль.
Море спить і у сні лиш недужо та важко дише,
Низьке небо мовчить над безмежжям поснулих хвиль,
Неймовірна ця сизо-молочна балтійська тиша!
Навіть чайки не чуть в зачарованості мовчання.
Двощогловець на обрії ледве примарою мріє.
Хворе море хрипить.
Чи ж те все, що було, — тільки мрія?
Вічність знов свої брами для смертних очей зачиня.
7.
Та прийдуть шторму дні похмурі, .—
Варязьким зимном дише даль.
Ввижається: таким був Рюрик,
Як ця важка балтійська сталь.
Різкіш прокреслюється обрій,
Чіткіша — металевість хвиль,
Що йдуть, як шереги хоробрі
Й несуть пекучу, зимну сіль.
8.
Ось вони набрякли бурями й потемніли гнівом,
І під хмарами похмурими піна стала сива.
Шерег хвиль іде за шерегом з пінними шликами
Люто битись з сірим берегом, штурмувати камінь,
Брязь! Ще мить вода натискує, .— хвиля не ослабла,
Зеленкавим гартом блискає, мов широка шабля.
З хижим свистом шабля гримає, підрізає й валить.
Сірий берег не витримує вічної навали.
Перейти на страницу: