Північні оповідання
- Автор: Лондон Джек
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 966-661-084-1 966-339-099-9
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Північні оповідання». Краткое содержание книги:
Сповнені глибокої житейської правди і сюжетної динаміки, «Північні оповідання» справедливо вважаються одним із найкращих зразків світової літератури, ними ось уже понад століття щиро захоплюються юні читачі.
— Всі, хто згоден їхати собаками, як тільки замерзне річка, нехай скажуть — згода.
— Згода! — пролунало вісім голосів. Ті голоси потім не раз проклинали свою долю, долаючи сотні миль тяжкої дороги.
— Хто не згоден?
— Я! — вперше ледарі з'єдналися без жодних компромісів задля особистої вигоди.
— То як же ми зробимо? — спитав Везербі зухвало.
— Більшість, хай вирішує більшість! — загукала решта гурту.
— Я знаю, що наша подорож може не вдатися, коли ви не поїдете, — сказав солодко Слоупер, — але гадаю, як ми добре постараємося, то якось уже дамо собі раду без вас. Що ви на це скажете, хлопці?
Зібрані гучно привітали таку ухвалу.
— Але стривайте, — несміливо почав Касферт, — що ж мені робити?
— Може, поїдеш з нами?
— Ні…
— Ну, то чорт з тобою, роби, що хочеш, яке нам діло!
— Порадься зі своїм слинявим приятелем, — запропонував валькуватий дакотянин, показуючи на Везербі. — Я певен, що коли треба буде куховарити або збирати паливо, він дасть тобі добру пораду.
— Отже, на цьому й станемо! — закінчив Слоупер. — Ми рушаємо завтра і спинимось табором за п'ять миль, щоб перевірити, чи все до ладу, та згадати, чи не забули ми тут чого.
Санки рипіли підкованими крицею полозами, собаки надривалися в упряжі, що в ній їм судилося й згинути. Жак Батіст спинився поруч Слоупера глянути востаннє на хатину. З юконського димаря ледь курилося. Обидва ледарі стояли на порозі й дивилися, як рушив гурт.
Слоупер поклав руку метисові на плече.
— Ти чув коли-небудь про кількенійських котів, Жаку?
Той покрутив головою.
— Ну то слухай, хлопче. Колись кількенійські коти затіяли бійку і билися доти, доки від них не лишилося й сліду: ні шкури, ні шерсті, ні пазурів. Ці двоє не люблять працювати. І не будуть працювати. Це вже напевне. Вони залишаються самі в хатині на цілу зиму — дуже довгу, темну зиму. От я й згадав про кількенійських котів.
Француз у Батісті здвигнув плечима, але індіянин у ньому промовчав. Однак порух то був красномовний, він таїв у собі пророцтво.
Спочатку в маленькій хатині все йшло гаразд. Неприємні глузи товаришів зробили Везербі й Касферта свідомими обопільної відповідальності, що впала на них. Окрім того, роботи було не так багато на двох здорових чоловіків. А відсутність над ними жорстокої руки, тобто бульдога-метиса, ще й додала їм охоти. Спершу кожен намагався випередити другого, і вони виконували дрібну роботу так пильно, що коли б це побачили їхні товариші, які тепер знемагали на Довгому Шляху, то й очі витріщили б з дива.
Клопіт був їм абиякий. З трьох боків хатину оточував ліс, а в ньому палива було невичерпний запас. За п'ять ярдів од дверей текла річка Поркюпайн, і досить тільки прорубати в її зимових шатах ополонку, як маєш джерело кришталево чистої і аж боляче холодної води. Але невдовзі й ці нехитрі обов'язки їм набридли. Ополонка щоразу замерзала, і доводилося довго цюкати кригу сокирою. Невідомі будівники поклали в бічні стіни зрубу довші колоди і спорудили позад хатини комору. Там золотошукачі склали частину своїх припасів. Харчів у коморі виявилося втричі більше, ніж годні були з'їсти тих двоє людей, що мали там жити. Але більшість тієї живності могла додати снаги й зміцнити м'язи, зате не лоскотала смаку. Правда, цукру там було аж надто для двох звичайних чоловіків, але ці двоє були сливе як діти. Вони швидко переконалися, який смачний окріп, добряче підсолоджений цукром, і щедро поливали густим білим сиропом оладки з яблук і намочували в ньому сухарі. Далі ще й кава, чай, і особливо сушені овочі, дуже багато потребували цукру. А то дуже небезпечна річ, коли двоє людей, цілком залежних одне від одного, заходять у сварку.
Везербі любив розводитись про політику, а Касферт, що звик стригти купони[18] й ніколи не цікавився громадським добробутом, або нехтував цю тему, або потішав себе різними ущипливими увагами. Але клерк був занадто тупий, щоб оцінити вишукані дотепи, і даремна витрата пороху дратувала Касферта. Він звик сліпити людей своїм блискучим красномовством і мучився через брак слухачів. Для нього то була особиста образа, і він складав вину за це на свого пришелепуватого товариша.
18
Стригти купони — тут: отримувати прибутки з банківського вкладу, не докладаючи особливих зусиль.