Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
Але він не міг пригадати, щоб казав Роландові, буцімто заткне йому рота сорочкою, якщо той не перестане патякати про якогось хлопця.
— Не пам'ятаєш? — спитав Роланд. — Геть нічого не пригадуєш?
Якийсь спомин наче заворушився всередині. Ледь відчутне ворушіння, наче відчуття дежа–вю, що виникло тоді, коли він побачив рогатку, сховану всередині шматка деревини, який стирчав з пенька. Едді спробував ухопитися за цей спогад, але він зник. І він вирішив, що спогаду взагалі не було — він просто хотів його знайти, аби заспокоїти Роланда, бо той так зле почувався.
— Hi, — сказав він. — Вибач, друже.
— Але я точно казав тобі. — Роландів голос звучав спокійно, але під ним червоною ниткою пульсувала наполегливість. — Хлопчика звали Джейк. Я приніс його в жертву… вбив його… щоб нарешті наздогнати Волтера й змусити його заговорити. Я вбив його в підгірному краї.
Щодо цього Едді вже почувався впевненіше.
— Ну, може, так і було, але ти мені не так усе розповідав. Ти казав, що йшов під горами сам, а деякий час їхав на якійсь ульотній дрезині. Коли ми йшли узбережжям, ти дуже багато про це гомонів, Роланде. Про те, як страшно там було самому.
— Я пам'ятаю. Але я ще розповідав тобі про хлопчика, про те, як він упав з моста в прірву. І різниця між цими двома споминами роздирає мені свідомість.
— Нічого не розумію, — стривожено втрутилася Сюзанна.
— Здається, — сказав Роланд, — я починаю розуміти.
Він підкинув у багаття дров, здійнявши в темне небо стовпи червоних іскор, і знову всівся між Едді й Сюзанною.
— Я розповім вам правдиву історію, — сказав він, — а потім розкажу історію, яка не відповідає дійсності… але мала б бути істинною. У Прайстауні я купив мула, і коли ми з ним нарешті дісталися Талла, містечка на кордоні пустелі, тварина була ще бадьорою…
Так стрілець почав оповідати недавні події, що трапилися з ним на довгому шляху до Вежі. Окремі уривки цієї історії Едді вже чув, але слухав захоплено, так само, як і Сюзанна, для якої вся ця оповідь була новою. Стрілець розповів їм про бар, в кутку якого вічно тривала гра в «Гляньте», про піаніста на ймення Шеб, про жінку зі шрамом на лобі, яку звали Еллі… також про мертвого травощника Норта, якого повернув до безрадісного життя чоловік у чорному. Він розповів їм про Сильвію Пітстон, втілення релігійного фанатизму, і останню апокаліптичну бійню, у якій він, Роланд–стрілець, перестріляв усіх чоловіків, жінок і дітей того містечка.
— Ні фіга собі! — тихим тремтливим голосом сказав Едді. — Тепер зрозуміло, чому в тебе лишилося так мало набоїв, Роланде.
— Цить! — цикнула на нього Сюзанна. — Нехай він договорить!
Роланд і далі розповідав так само незворушно, як і перетинав пустелю, проминувши хатину останнього поселянина, молодого чоловіка зі сплутаним волоссям кольору полуниці, що доходило йому мало не до пояса. Він розповів їм про те, як здох його мул. І як Золтан, домашній крук Поселянина, виклював мулові очі.
Розповів про довгі дні й короткі ночі пустелі, про те, як йому слугували дороговказом холодні рештки Волтерових багать і як він, хитаючись і помираючи від спраги, нарешті дістався придорожньої станції.
— Вона стояла порожня. Гадаю, на тій станції було порожньо ще з тих часів, коли он той велетень–ведмідь був іще новим–новісіньким. Я перебув там ніч і рушив далі. Так і було… але зараз я вам розповім іншу історію.
— Ту, яка не сталася насправді, але мала б статися? — спитала Сюзанна.
Роланд кивнув.
— У цій вигаданій історії… у цій небилиці… стрілець на ім'я Роланд зустрів на придорожній станції хлопчика, якого звали Джейк. Цей хлопчик був із вашого світу, і жив він десь між тисяча дев'ятсот вісімдесят сьомим, з якого походить Едді, й тисяча дев'ятсот шістдесят третім роком Одетти Голмс.