Країна блакитних орхідей
- Автор: Капій Мирослав
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: ТзОВ "УКРПОЛ"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Країна блакитних орхідей». Краткое содержание книги:
… І от саме тоді провінційний, мало ким знаний учитель пише фантастичну повість. Вона дуже відрізнялася від творів Жуля Верна чи Герберта Велса. Тих цікавили фантазії на тему майбутнього науки, техніки. М.Капія боліло інше: майбутнє його Батьківщини, офіційно не існуючої на карті Європи, народу, позбавленого природного права на існування.
Якою ж постає візія України початку XXI століття в повісті «Країна блакитних орхідей»?
Насамперед, всупереч поширеним тоді теоріям про зникнення в майбутньому націй (а це твердили і комуністи, і космополіти), автор був твердо переконаний, що українська, як і інші нації, існуватиме «всупереч всім теоріям, голошеним фанатиками перед віками, і намаганням…, які коштували море людської крові та сліз…». Не сумнівався письменник і в зовсім на той час фантастичній речі: що в ХХІ столітті існуватиме незалежна, самостійна, соборна Україна. І не якась екзотична, варенично-шароварницька, а держава з високорозвиненою наукою і технікою, держава космічна. Україна в повісті М.Капія постає як спадкоємниця історії, її гербом є Тризуб Володимира, вона шанує імена І.Мазепи, Д.Многогрішного, С.Петлюри та інших видатних діячів минулого. Це демократична держава, на чолі якої стоїть гетьман, але яка має й парлямент — Верховну Раду (до речі, цей останній термін з’явився в політичному житті совєтської України аж у 1936 році!). Отже, це держава президентсько-парляментського типу. Має вона тверду валюту — гривню. В Україні ХХІ століття — самостійна Церква, яку очолює Патріярх. Україна користується повагою серед інших держав, у Києві — десятки іноземних посольств. Серед них побіжно автор згадує й посольство Південної Африки — держави, яка виникла лише в 1993 році, а в час написання повісти була колонією, про самостійність якої ніхто й не думав ставити питання.
Вражають науково-технічні здогадки М. Капія. Як про звичну річ пише про телебачення. У кінці 20-х років і слова такого майже ніхто не чув, воно було відоме лише вузькому колу фахівців. Першу в світі телепередачу здійснено в Англії в 1925 р. А в СССР це сталося щойно в 1931 р. Можемо лише дивуватись, звідки про ідею телебачення — і сам термін «телевізор» — дізнався автор, вчитель-філолог, який жив і працював у місцевостях, де й звичайний детекторний радіоприймач зі слухавками був дивом. В усякому разі це свідчення широти інтересів справжнього педагога — творця, а не ремісника.
Або така деталь. Письменник говорить про автомобілі марки «Чумак», які випускаються на автозаводі у м. Кременчуці. Справді, в цьому місті побудовано автозавод — через 25 років після появи «Країни блакитних орхідей»… У повісті наша країна постає космічною державою, що співпрацює зі США, Англією, Німеччиною, бере участь у програмі польотів до інших планет у глибини Космосу.
Таких прикладів можна б наводити більше.
Коли роздумуєш над цим незвичним феноменом, запитуєш: що дало можливість скромному вчителеві піднятися до такої висоти провісництва, аналогів якому не знаходимо в нашій літературі?
Відповідь є у тексті повісті М.Капія. Ось ті слова: «…є щось для людського роду спільного, що огортає всі раси й племена, всі епохи минулі й будучі зв’язує з собою, що віки цілі триває вже й триватиме, поки битимуться людські серця в грудях, — а цим є любов до батьківщини!.. Це та безсмертна іскорка, що її вложив Творець у людську душу… Любов до батьківщини, любов до свого, до рідного…».
Ця безсмертна іскра любові до України палала в серці Мирослава Капія. Вона надихнула його вірою в добре майбутнє Батьківщини. Запалюймо її у собі і в серцях молоді ми — вчителі вільної України, провіщеної нашим предтечею, нашим старшим колегою. Будьмо гідними таких попередників!
Повість «Країна блакитних орхідей» (160 с.) перевидано в Стрию в 2006 році невеликим накладом видавництвом ТзОВ «УКРПОЛ», але все ж таким способом врятована від повного забуття. Ця повість — перший в українській літературі опис космічного польоту, — так вважає американський вчений Волтер Смирнів у «Jour nal of Ukrainian Studies» (2002, № 1–2). У Косові мешкає у батьківському будинку дочка М.Капія Святослава.
Та що там!
Знання поширювалося, наука просякала в найнизші верстви громадянства й київські просвітники побіч книгарів затирали руки, хоч дві ріжні причини складалися на їхіню радість.
Вже ранком дня 25-го травня зявилися оповістки міністерства внутрішніх справ із наказом припинити всякі заняття у Київі із ударом 12-ої години на знак пошани для сміливих дослідників, вертаючих з Марса, та що ця задержка тревати-ме до 12-ої години другого дня. Із установ публичного вжитку працювати буде тільки телевізійна стація, телеграф, залізниця й авіяційна служба і то тільки до 23-ої години у ночі — а від 23-ої до 6-ої години ранку дня 26-го травня і ті залишать працю, а за те буде відкрита одна телевізійна стація на київському летунському майдані, яка має обслуговувати Україну й служити звязком із закордоном.
А інша оповістка городської Управи сповіщувала про здержання всякого руху від 15-ої години почавши в сторону летунського майдану з виїмком таких то і таких вулиць, якими можуть удаватися цікаві на летунський майдан, де ждуть на них приготовлені трибуни, які будуть готові з ударом дванадцятої години.
І помічався вже зранку якийсь небуденний рух по городських вулицях. Вікна й балькони домів стали вкриватися килимами та квітками, з домів почали повівати прапори, всі державні будинки прибиралися фестонами та лямпочками, що мали заясніти у ночі ріжноколіровими світлами.
Найкраще прибраний був гетьманський терем та палата міністерства воздухоплавства. На гетьманському теремі повівали крім державного українського прапора ще й англійський, норвежський та зоряний прапор американських стейтів на знак пошани для трьох сміливих дослідників, що являлися представниками своїх народів. А з вежі міністерства воздухоплавства захований на самому вершочку рефлектор кидав у простір вогненне «слава», що міріядами іскор розсипалося, творючи світляну каскаду, яка вогненним ореолом огортала вежу, як це можна було бачити попередного вечера при пробному освітленні. Всюди помічалося підготовку до чогось незвичайного, небуденного, що йшла не по наказу згори, а самочинно, із щирої Душі.
На летунському майдані докінчували ставити трибуни для глядачів, що широкою підковою огортали цілий майдан та для гетьмана і його почоту недалеко того місця майдану, де звичайно причалювали воздушні судна. Праворуч й ліворуч гетьманської трибуни здіймалися окремі місця для дипльоматичного корпусу й закордонних гостей та довга трибуна преси заосмотрена у все, що тільки могло прискорити подачу вісток газетам, які вислали своїх кореспондентів. Тут кожне місце було получене із центральною телевізійною стацією, що мала обслуговувати майдан, і мало всякого рода фотографічні та писальні апарати, щоб уможливити скору й вигідну обслугу такого могутнього чинника, яким є преса.
«Київські Вісти», користуючись свого рода привілеєм, який для часопису здобув своєю працею Артименко, виступали з окремим кіоском, що находився в найкращому місці праворуч гетьманської трибуни між трибуною дипльоматів і місцями, які мали заняти члени Академії Наук та наукових товариств, яким саме припала честь першим привитати офіціяльно сміливих дослідників. Кіоск, в якому повним господарем був Артименко, мав все, що треба було, щоби все те, що діятисьме на майдані схоплене в слова опису й фотокартини рівночасно майже із проходячими подіями мандрувало телевізійною дорогою на Володимирську й пройшовши дорогою станків, та важких друкарських машин, ринуло на київські вулиці, а там й дальше у широкий світ.
Тисячі людей кінчало поспішно визначену собі роботу так, що коли з ударом дванадцятої години озвався протяжний звук сирени, сповіщуючий припинення всяких робіт, усе було готове.
Вже в перших годинах пополудня трибуни почали наповнятися цікавими видцями. Тисячі повозок привозили з города видців, викидали їх біля входу на майдан й сунули дальше, щоб описавши довженну дугу довкола трибуни вернути другим боком у город і знов почати наново свою подорож. Для вдержання порядку вирядило міністерство військових справ чотири курені пятого полку газометчиків, що в повному парадному лаштунку, в блискучих шоломах, проходили рівним кроком київськими вулицями, прямуючи на летунський майдан. Цей полк належав до особистої охорони пана гетьмана, й набирався з усіх українських земель. їхні білі однострої та золотисті шоломи на зразок тих, які колись носили старі київські ратники, вилискувались у горячому соняшному промінню й надавали їх постатям живучої бадьоросте та сили.