Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Та ось він стає, як укопаний: перед ним, за яких три песячих кроки, посувається чорна машкара, потвора, що швидко суне на прутиках багатьох покарлючених ніг. Потрясений до глибини Німрод поводить зором за скісним курсом блискучого страховида, напружено стежачи за цим пласким, безголовим і сліпим тулубом, несеним несамовитою рухливістю павучих ніг.
Щось у ньому на той вид назбирується, щось дозріває, бучавіє, чого він сам іще не розуміє, ніби якийсь гнів або страх, але радше приємний і поєднаний з дрожем сили, самопочуття, агресивности.
І раптом він припадає на передні лапки і викидає з себе голос, ще йому самому не знаний, чужий, зовсім не подібний до звичайного квиління.
Викидає його з себе раз, і ще раз, і ще, тоненьким дискантом, який щохвилі пускає півника.
Але надаремно апострофує він комаху цією новою, зродженою з раптового надхнення мовою. В категоріях тарганячого інтелекту немає місця на цю тираду, і страховид далі відбуває свою скісну туру до кутка покою, серед рухів, освячених одвічним тарганячим ритуалом.
Що не кажіть, почуття ненависти ще не має тривалости і сили в душі песика. Новозбуджена радість життя перетворює кожне почуття у веселість. Німрод ще гавкає, але сенс його гавкання непомітно змінився, воно стало своєю власною пародією, — прагнучи висловити, по суті, невимовну вдатність цієї прегарної імпрези життя, повної пікантности, несподіваних пострахів і чудасій.
Переклав Андрій ШКРАБ'ЮК
Публікації:
Б. Шульц. «Цинамонові крамниці», «Санаторій Під Клепсидрою». — Львів, ВС «Просвіта», 1995.
Пан
В куті між задніми стінами шоп і прибудовок був завулок подвір'я, найдальша, остання віднога, замкнута межи комору, виходок і задню стіну курника, — глуха затока, поза яку виходу вже не було.
То був найдальший ріг, Ґібральтар того подвір'я, і він розпачливо бив головою у сліпий паркан з поземних дощок, замикаючу і остаточну стіну того світу.
З-під його замшілих дилин витікала смужка чорної, смердючої води, жила гниючого, масного болота, що ніколи не висихала, — єдина дорога, яка почерез границі паркана виводила у світ. Але розпач смердотливого завулка так довго бив головою в ту загату, що аж розхитав одну з поземних, потужних дощок. Ми, хлопчаки, доробили решту і виважили, висунули тяжку замшілу дошку з укріплення.
Так ми зробили вилам, відкрили вікно на сонце. Станувши ногою на дошці, кинутій через баюру, як міст, в'язень подвір'я міг у поземній позиції протиснутися через шпару, яка випускала його в новий, провійний і розлогий світ. Був там великий, здичавілий, старий сад. Високі груші, розложисті яблуні росли тут зрідка могутнім групами, обсипані срібним шелестом, кипучою сіткою білявих полисків. Буйна, змішана, некошена трава покривала пухнастим кожухом хвилясту місцину. Були там звичайні, трав'янисті лугові стебла з пір'ястими волотями колосків; були делікатні філіграни дикої петрушки і моркви; поморщені і шорсткі листочки розхідника і сліпої кропиви, що пахли м'ятою; ликуваті, блискучі бабки, скроплені ржею, що вистрілювали кетягами грубої, червоної каші. Все це, сплутане й пухнасте, напоєне було лагідним повітрям, підбите блакитним вітром і напахчене небом. Коли лежиш було в траві, то вкриваєшся собі цілою блакитною географією хмар і плинучих континентів, дихаєш цілою розлогою мапою небес. Від того спілкування з повітрям листки і паростки покрилися делікатними волосками, м'яким нальотом пуху, шорсткою щетиною гачків, немов би для хапання і затримування перепливів кисню. Той делікатний і білявий наліт споріднював листя з атмосферою, давав йому сріблястий, сірий полиск повітряних хвиль, тінистих задумань між двома зблисками сонця. А одна з тих рослин, жовта і повна молочного соку в блідих стебелинах, надута повітрям, пагонила зо своїх порожніх пагонів вже саме повітря, сам пух у вигляді пір'ястих молочакових куль, розсипуваних повівом і безголосо всякаючих у блакитну тишу.
Сад був розлогий і розгалужений кількома відногами і мав різні зони і клімати. В одній стороні він був відкритий, повен молока небес і повітря, і там він підстеляв небу щонайм'якшу, найделікатнішу, найпухнастішу зелень. Але в міру того як він опадав у глиб довгої відноги і поринав у тінь межи задню стіну запустілої фабрики содової води і довгу, готову завалитися стіну стодоли, він виразно похмурнів, ставав оприскливий і недбалий, запускався дико і нехлюйно, сердився кропивою, з'їжачувався будяками, паршивів усіляким бур'яном, аж у самому кінці, межи стінами, в широкій прямокутній затоці, тратив будь-яку міру і впадав у шал. Там то не був уже сад, тільки пароксизм шаленства, вибух люті, цинічне безсоромство і розпуста. Там, розпаплюжені, даючи попуск своїй пасії, паношилися порожні, здичавілі капустини лопухів — величезні відьми, що роздягалися серед білого дня зо своїх широких спідниць, скидаючи їх з себе, спідниця за спідницею, аж їх здуті, шелесткі, дзюраві ошалілими клаптями хоронили під собою те байстрюче плем'я. А зажерливі спідниці пухли й розпихалися, видиралися одна на одну, розпирали й накривали одна одну, ростучи разом здутою масою листяних блях аж під низький острішок стодоли.