Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Тварини! Мета ненаситної цікавости, екземпліфікації загадки життя, мов би створені для того, щоб людині показати людину, розкладаючи її багатство і ускладненість на тисячу калейдоскопічних можливостей, кожна з яких доведена до якоїсь парадоксальної крайности, до якоїсь вибуялости, повної характеру. Не обтяжене сплетом еготичних інтересів, що їх мають міжлюдські стосунки, відкривалося серце, повне симпатії, до чужих еманацій вічного життя, — повне любовної, співпрацюючої допитливости, яка була замаскованим голодом самопізнання.
Песик був оксамитний, теплий і пульсуючий маленьким, поспішним серцем. Мав два м'якенькі клаптики вух, голубуваті, каламутні очка, рожевий писочок, до якого можна було без жодної небезпеки вкласти пальця, делікатні і невинні лапки із зворушливою рожевою бородавочкою ззаду, над стопами передніх ніг. Тими ногами він влазив, жадібний і нетерплячий, до миски з молоком, хлептав напій рожевим язичком, щоб, наситившись, жалісно підняти маленьку мордочку з крапелькою молока на бороді і недолуго вибрьохатися з молочної купелі.
Хода його була незграбним заточуванням, боком навскіс, у невирішеному напрямку, по лінії трохи п'яній і хисткій. Домінантою його настрою була якась невизначена й основоположна жалібність, сирітство й безпорадність — нездатність заповнити чимнебудь порожнечу життя поміж сенсаціями поживків. Об'являлось це в безпляновості й непослідовності рухів, в ірраціональних нападах ностальгії з жалібним скімленням і неспроможністю знайти собі місце. Навіть ще в глибині сну, в якому потребу на щось опертися і до чогось притулитися він мусів заспокоювати, вживаючи для цього власну свою особу, скручену в тремтячий клубочок, — не покидало його почуття осиротіння і бездомности. Ах, життя, — молоде і вутле життя, випущене з надійної темряви, з притульного тепла материнського лона у великий і чужий, світлий світ, — як же щулиться воно й сахається, як цурається прийняти ту імпрезу, яку йому пропонують, — повне осоруги й знеохочення!
Але поволеньки малий Німрод (він отримав був це горде й войовниче ім'я) починає відчувати смак життя. Виключна опанованість образом материнської праодности поступається чарові багатоманіття.
Світ починає ставити на нього свої пастки: незнаний, а чаруючий смак різних наїдків, чотирикутник ранкового сонця на підлозі, на якому так добре влягтися, рухи власних члеників, власні лапки, хвостик — фіґлярний заводіяка до забави з самим собою, пестощі людської руки, під якими звільна дозріває певна свавільність, веселість, що розпирає тіло і народжує потребу в зовсім нових, різких і ризикованих рухах, — все це підкуповує, переконує і підохочує прийняти, погодитися з експериментом життя.
І ще одне. Німрод починає розуміти, що те, що йому тут підсувають, попри видимість новизни, є, по суті, тим, що вже було, — було багато разів, — безконечно багато разів. Його тіло впізнає ситуації, враження і предмети. По суті, все це не так уже його й дивує. Перед лицем кожної нової ситуації він дає нурка у свою пам'ять, у глибоку пам'ять тіла, і шукає навпомацки, гарячково, — і буває, що знаходить у собі відповідну, вже готову, реакцію: мудрість поколінь, складену у його плазмі, у його нервах. Знаходить якісь вчинки, рішення, про які й сам не знав, що вони в ньому дозріли, що лиш чекали на те, аби вискочити.
Сценерія його молодого життя, кухня з духмяними цебрами, з витирачками, які так чудернацько й інтригуюче пахнуть, з талапканням Аделиних пантофликів, з її галасливою крутаниною, — більше його не лякає. Він вже звик вважати її своєю доменою, задомовився в ній і почав розвивати стосовно неї неясне почуття приналежности, вітчизни.
Хібащо несподівано спадав на нього катаклізм у вигляді шурування підлоги — повалення законів природи, хльости теплого лугу, що підмивають усі меблі, і грізне шургання Аделиних щіток.
Але небезпека минає, щітка, сумирна й нерухома, тихо лежить у кутку, сохнуча підлога мило пахне мокрим деревом. Німрод, знову повернений до своїх нормальних прав і до свободи на власному терені, відчуває живу охоту хапати зубами старий коц на підлозі і торгати ним з усієї сили направо й наліво. Втихомирювання стихій наповнює його невимовною радістю.