Київські контури. Вибрані вірші
- Автор: Могильний Аттила
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-046-6
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Київські контури. Вибрані вірші». Краткое содержание книги:
До вибраного Аттили Могильного (1963—2008) — династійного київського поета, одного з найталановитіших представників покоління «вісімдесятників» — увійшов майже увесь його поетичний доробок — вірші зі збірок «Турмани над дахами» (1987) та «Обриси міста» (1991), а також розділ непублікованих віршів «Поезії з течки «Цинамон».
Перейти на страницу:
1. Зима
Рости, братва, немов трава, —
все неприступно і казково,
так закрутімо Ватерлоо,
щоб гвардія не підвела.
Замети, вітер, і в альковах
панянки в’яжуть помела,
бо ще висріблює зима
шибки в провулках іграшкових.
Весь день в легкому напівсні
у грубках зблискують вогні
і затихають на обличчях.
І сіється із димарів
сухий, дзвінкий сосновий дим
з ледь чутним запахом живиці.
2. Весна
Коли завулками клубочиться туман
і зависає в різьблених піддашшях,
з пахучих дрів запалене багаття
легким вогнем зігріє руки нам.
І переробимо історію слов’янства,
де буде Див, і княжий каштелян,
і ключник золочених брам,
і скрип возів, пошкоджених на марші.
Полки вернулися і випили вино
у срібних чашах за усіх полеглих.
Вже вечоріє. Місто, мов легкий вінок,
гойдається на течії зеленій.
І тьмаво сяють крізь прозорий шовк
чорнявих бранок прохолодні стегна.
3. Літо
Джмелі, і ретро, і Поділ.
Крути із придихом, бо свято,
і підрядилися зіграти
під катеринку давніх днів.
Катрена в’язь — така строката.
Шинки гудуть, і лине рій
легенд про замок і повій,
і пасторалі шістдесятих.
Sic tranzit glori[1]. Для купців
цигиче скрипка, і в безладді
снують ватаги горобців.
Тож піднімайте повні гальби
і бийте з розмаху об стіл
за білу кізку Есмеральди.
4. Осінь
Опівночі біляві діви
відчинять вікна зеленаві —
прийшли дощі і тарабанять,
неначе стріли вуркотливі.
Вихляста тінь пливе над нами,
закутавши шарфами шиї,
змалюємо димавий Київ
і вогнищ відблиски багряні.
Вже все так близько і непевно —
ці переблиски фіалкові
і кружеляння навзаємні,
а в дрібній сутіні альковів
сплітають лінії таємні
красуні пишні, барокові.
ХИМЕРИ
Цикл
1. Незбагненне марево
Безмежжя цього простору,
що торкнувся наших очей, — нетривке,
наче пам’ять пригаслих губ,
і треба пройти через холод оцих пустель,
де кожна поразка людини —
наче коштовний рубін
у залізній оправі шолому.
І тому
ця данина червоних тонів має сплачена бути,
і все промине,
навіть тепле каміння храмів,
що спрагло обличчя підняли,
в чорних пісках зникаючи.
А тоді, на межі, надійде щось забуте давно,
наче сміх, або плач,
або просто далека луна срібних звуків,
що в просторі тихо падають.
2. На похмурій вулиці
Потойбіччя снігів починається там,
де ледве мріють долини
з вузькоколійками в глибині, а тут —
як акварель невідомого майстра —
оголеність шпилів,
що самотою ідуть до неба
крізь холодне світло пожовклої зими.
Через це
треба мовчки ввійти в колихання повітря
на вулицях темних і мокрих,
де двері під’їздів пофарбовано
іржавою фарбою,
а плями на стінах —
це тільки ознака віків проминаючих,
і не потойбіччя шукати,
а мить найкоротшу,
бо лиш голуби,
наполохано вилітаючи з вікон горищ,
можуть вивчити кожен вигин
черепичного моря під крилами.
3. Химерна весна
Від того, що день стає все прозоріший,
сніг, як іскристий пророк,
прозорість цю перетворює
у легку мелодію дахів,
що, мов пасма кольорового диму,
піднімаються вгору з Подолу.
Стримані сплески яскравих тонів —
у довершеній чіткості
кам’яного слов’янського міста,
де камінь — тонкий і прозорий,
мов гілля дерев,
і тільки під вечір
паморозь, ледь струменіючи,
тендітна, як скло,
незграбний ескіз кохання малює,
коли почуття ще туманні і дивні
і, мов крізь серпанок,
вулиця проступає з рядами зелених будинків,
що вгору ідуть, порослі мохом.
вернуться
1
Так минає слава (лат).
Перейти на страницу: