Сімурґ
- Автор: Поваляєва Світлана
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Фоліо»
- ISBN: 966-03-3357-9
- Жанр: Контркультура
Электронная книга - «Сімурґ». Краткое содержание книги:
У тексті збережено особливості авторського письма
Голоси з динаміків:
— Докторе!!! Ми її втратили!!!
Западає темрява, потім поволі розвиднюється… Ліхтар на стовпі в колі світла. Ніч. Сцена відбувається у світлі ліхтаря. Він роззирається довкола, притискаючи до грудей цю неоковирну подушечку-серце. Виникає Соул (Мара).
Соул: Гей, маєш вогонь?
Він: На жаль… сам щойно просив на вокзалі…
Соул: Я — Соул. Давай зайдемо до найближчого під’їзду й покуримо спокійно, без дощу. У мене є вогонь.
Він: Вибач, але я втомився у потязі й хотів би швидше знайти собі якийсь готель там, чи що… не ображайся… я не мав наміру знімати собі жінку на сьогодні, цієї ночі я хочу бути один.
Соул: Можеш у мене переночувати. Тобі сподобається моя домівка, тебе тягне до таких місць.
Він: Вибач, але…
Соул його перебиває: Ти зараз нічого не надибаєш у цій дірі. Про наш єдиний готель можеш навіть не мріяти — тебе туди не поселять навіть вдень. Якщо ти залишишся на вулиці, то дощ — не найстрашніша біда, що тебе спіткає. До ранку ти навряд чи доживеш. Ходімо.
Робить перший за цей час порух, а її дармовиси, як і одяг (щось схоже на довгий темний плащ або демісезонне пальто), як і волосся, навіть не гойднулися, неначе вона — пересувна картинка. Він пхає їй до рук дурне шовкове серце, котре до того не знав куди подіти.
Він: Ні, сонечко, дякую. Пошукай собі іншого клієнта, я з тобою не піду.
Він наче не в собі. Навмисне не дивився на Соул, вдаючи, ніби порпається по кишенях у пошуках якоїсь страшенно важливої речі, що терміново знадобилася, і водночас роблячи кілька кроків у протилежний бік.
Соул: Запам’ятай: кругле слухове вікно у п’ятиповерховому будинку з трикутним дахом й двома симетричними димарями з боків, воно єдине у цьому місті буде світитися до ранку… у жодному разі не стукай у двері — просто заходь.
Соул (відлунює вже здалека): Я не повія.
Коли Він озирається на це, її вже ніде нема.
Він (гукає): Гей! А є у тебе музика? Що ти слухаєш?!
Відповіді не дістає, зрозуміло.
Він: А ванна й гаряча вода?
Напровсяк ще раз вигукує у дощ.
Він: А кава?
Мимрить собі під ніс.
Голоси з динаміків: лунає Bathory, «Hammerhead», track «Valhalla».
Йому погано і дедалі гіршає. Простір довкола наповнений дощем та химерними тінями, котрі кривляються, танцюють і вар’юють, концентруючись довкола Нього. До балету тіней затесалися обидва масні євнухи, котрі допомагали глядачам спускатися у колодязь. їм очевидно куди більше подобається балет, аніж відмірювання перпендикулярів до земного ядра і роздача памперсів, обличчя у них натхненні. Зі стелі цвіркає на всіх виконавців підсвічена вода.
Він: Це грип. А може… може, цей холод пристав до мене і пронизав зсередини звідтоді, як я вирушив на вокзал з метою сісти на потяг до цього осоружного містечка?
З динаміків щось уїдливо пугукає, наче пугач. Він підводиться, відчуваючи колінами, литками, гомілками холодну намоклу тканину штанів, роззирається.
Голоси з динаміків: Все, що в тебе є — вже було. Було — і не повернеш ти, а решту — винен! Нам. Вам. їм. Імвам. Намім. Меніму. Їміїй. Йомуні. Йомені. Імені. Йо! Оммммманіпадмайооооооооооо…
Він (бурмоче, ніби в лихоманці): Я — всередині павутиння, сплетеного з міазмів та вібрацій. Павутиння, позв’язуваного вузлами каналізаційних люків. Павутиння з чорними ротами — пульсуючими пащами — м’язистими гортанями — голодними отворами — роззявленими пустками — декоративними пастками — всепоглинаючими роззівами — просторовими мухами — конвульсивними жертвами — агонізуючими просторами — бездонними вікнами — гнилими тунелями — безконечними дверима — дірками у часовій ґумі з німо горлаючими віками трун — колодязями нескінченних шляхів…
Голоси з динаміків:
Безбарвний голос Мари: Не руш зі свого місця, і вони не зможуть тебе заманити і засмоктати!
Він (сам до себе): І що, мені тут стовбичити до ранку посеред вулиці?!
Голоси з динаміків: