Воскреслий із мертвих
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: КНИГА РОДУ
- ISBN: 978-966-2186-І8-5
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Воскреслий із мертвих». Краткое содержание книги:
Де шукають свою долю колишні «голубі берети» — у творі ніякого значення не має, оскільки бойові дії для них тривають зі стріляниною та безжалісним полюванням на людину, ціна за життя якої — контрабандні наркотики.
Фарбована блондинка з чорною смужкою біля корінчиків волосся розливала за прилавком каву з молоком і подавала сендвічі. За протилежним кінцем прилавка метушився чоловік із засуканими рукавами, засипаючи в електрокавоварку зерна кави.
Пан Ярослав поклав перед собою газету «Голос України» і досить-таки голосно, як здалося, запитав:
— Що будемо пити, пане Богдане?
— Якщо можна, то мені мінеральної води. Надто ситим був обід…
— Як хочете… Але я вип’ю пива. Американське пиво — це не чеське, але й не наше українське.
— Я бачу, ви невеликий патріот…
— Я просто не маю комплексів, як на ці дрібниці… На велику європейську державу треба й по-європейському дивитися. Чи не так?..
— Це ви правильно, пане, сказали, — раптом підвів голову афганський берет. — Ви з України?
— Так. А ви?!
— Я є американець…
— Американець?! — зробив круглі очі і дещо спантеличено запитав пан Ярослав.
— Так, американець українського походження.
А чого ви дивуєтесь? Нас тут, в Америці, мабуть, кілька мільйонів. Тільки не всі українцями пишуться.
— Як і в нас колись на Україні… А ви тут когось зустрічаєте?
— Мене цікавить спецавіарейс «Мрія». Ви часом не з «Мрії»?
— З «Мрії», — відповів пан Ярослав. — А це представник нашої фірми в Америці. А ви випадково не Дмитро Палагнюк?
— Цілком випадково Дмитро Палагнюк. Показати посвідчення?
— Що ви? Нас пан Медведчук попередив, що ви зустрічатимете нас в аеропорту, в барі. Дуже приємно познайомитися, — подав руку пан Ярослав.
— Він тепер Медведчук пишеться? — криво посміхнувся Дмитро. — Ви з однієї компанії?
— А ви ні?
— Мене найняли, — просто мовив Палагнюк.
— Нам дуже приємно з вами познайомитися… Мене звуть Ярослав Степів, а це мій колега Богдан Лесів.
— Дмитро Палагнюк. По-тутешньому — Джим…
Американцям так зручніше вимовляти… Дехто називає і Джіммі.
— Дуже приємно, — потис руку пан Ярослав. — Я з Косова, Богдан — вижницький.
— З Косова? О, то є дуже добре — український сувенір… Писанка, топірець, шкатулка, інкрустація. Порцеляна…
— Ви, очевидно, бізнесмен?..
— Не зовсім так! Я торгую українськими національними сувенірами. У мене є своя крамниця. Мене цікавить у Лас-Вегасі наша українська писанка. Я хочу закупити українську писанку…
Барменша подала пиво і мінеральну воду.
— Ви щось питимете? — запитав пан Ярослав.
— Тільки з вами. Віскі. Шотландське віскі. Американське віскі то не є віскі… То є, як у вас кажуть… То є самогон! Три віскі…
— Але я не п’ю, — розгублено намагався відмовитись представник фірми «Едельвейс».
— Чому не п’єте? Економите доляри?
— Та ні, у мене виразка шлунку.
— Тоді трохи горілки. Горілка не зашкодить. Повірте мені, — і Дмитро звернувся до барменші англійською мовою. Вона кивнула головою і подала невеличкий штоф горілки. Дмитро розлив — мовляв, гуляти так гуляти. Тоді запитав, чи «Мрія» й справді найбільший літак у світі, і мовив: — Будьмо! — Він підняв склянку і цокнувся, — У нас на Україні люблять тости. І все кажуть «Будьмо». Один мій американський приятель, повернувшись з України, мене запитав: «Хто такий у вас „Будьмо!“? Вождь, Бог?!» Я сказав, ні. Він тоді не повірив і запитав: «А чому так часто п’ють за цього „Будьмо!“»?
Пан Ярослав розсміявся. Глянув на Дмитра, але помітив в його очах не посмішку — смуток. Той жартував ніби через силу. Пан Ярослав ще раз глянув на Палагнюка, але запитав інше:
— І як ви йому пояснили?..
— Я пояснив, що то є найкоротший тост. Так українці бажають усім добрим людям довгого життя. Він мене запитав: «А багато долярів?» … Я йому сказав, що й долярів бажають мати багато. Він відповів: «О’кей… Вері гуд»… То є гарний тост і тепер він також п’є за «Будьмо».
— Коли ви забиратимете писанки? — повернув у своє русло пан Ярослав.
— Пан Медведчук мені сказав: як тільки ви пройдете митну службу, якщо ви її проходитимете. Чи для виставки не обов’язково? Мене просили цим поцікавитися.
— Митниця обов’язкова, — відповів пан Ярослав. — Як ви нам платитимете?
— Гадаю, добре, — відповів Дмитро.
— Вас цікавлять писанки якогось одного регіону України?
— О, ні. Нас цікавлять усі регіони України. Норд, вест, зюйд, ост… Як то буде по-вашому?