Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
— А ви хочете мати постійну роботу? — спитав Василь.
— А ви можете назвати когось, хто мені дав би її? До речі, щоб ви знали, мене навіть гарсоном у ресторан не взяли. Кажуть, занадто промовиста фізіономія і промовляє не те, що треба!..
— Зайдіть до мене завтра. — Василь подав йому візитну картку. — Скажімо, о десятій ранку.
Молодий художник довго дивився вслід Василеві й Лізі. І, побачивши в кепці, крім дрібних срібних монет, трифранковий папірець, подумав: чи не з'явився в Парижі новий граф Монте-Крісто?
Уранці в умовлений час він стояв перед Василем у його конторі.
— Сідайте і слухайте! — Василь показав рукою на крісло. — Тут рекламне бюро, яке поки що нічого не рекламує. На жаль, сталося так, що треба все починати спочатку. От я й пробую. Перш ніж узяти вас на роботу, мені хотілося б пересвідчитися, що ви маєте хист до реклами.
— Спробуйте! — В художника була несподівано широка і добра усмішка.
— Гадаю, ви не зарозумілі і не вважаєте, що реклама — справа другорядна, яка не має нічого спільного з мистецтвом, — мовив далі Василь. — Моя дружина, наприклад, вважає рекламу мистецтвом, а їй і книги в руки — вона мистецтвознавець. Звичайно, цей вид мистецтва має свою специфіку. Адже не випадково в Америці рекламою займаються вельми талановиті, навіть визнані художники. Даю вам п'ять днів, — походіть по Парижу, поміркуйте гарненько, як оформляти вітрини універсальних магазинів, як рекламувати в кінотеатрах нові фільми. Нам треба знайти оригінальні форми реклами, але такі, що відповідали б високим художнім вимогам. Я платитиму вам десять франків на день. — Василь дістав гаманець і відрахував художникові п'ятдесят франків. — Звичайно, це попервах. Потім установимо вам плату залежно від ваших здібностей.
— Через п'ять днів я буду у вас! — Юнак попрощався.
— Думаєте, він повернеться? — іронічно усміхаючись, спитав Жубер, який мовчки слухав розмову.
— Неодмінно!
— Свята наївність. Друже мій, ви погано знаєте паризьку богему. У цих патлатих волоцюг нема нічого святого, нема ні честі, ні совісті. Сьогодні ж уночі він розтринькає ваші п'ятдесят франків у компанії дівчат легкої поведінки і хіба що, згадавши вашу щедрість, вип'є келех за ваше здоров'я!..
— Я справді погано знаю Париж, але добре розуміюсь на людях. Цей хлопець талановитий. Він не тільки повернеться, але й принесе путню пропозицію.
— Поживемо — побачимо…
Молодий художник прийшов на третій день. Він приніс маленький об'ємний макет реклами старого американського бойовика «Багдадський злодій». Картина ця знову йшла в одному з кінотеатрів міста.
На макеті було зображено прославленого Дугласа Фербенкса, смуглявого, до пояса голого, в широких шароварах. Він причаївся на даху ажурного палацу східного володаря. Нижче, у глибині кімнати із склепистою стелею і вузькими вікнами, сиділа, підібгавши під себе ноги, молода дівчина в легкому східному одязі — полонянка з гарему. За високими стінами палацу бовваніли шпилі мінаретів. На небі висів великий диск рожевого місяця. Усе було подано у звичних традиціях «східної романтики». Потішним і несподіваним було те, що художник долучив до цієї екзотичної обстановки сучасних парижан — тих, хто заповнює вулиці, бульвари, магазини. Він немовби говорив цим: «Подивіться фільм — і кожен з вас переживе незвичайні пригоди, уявить себе героєм!»
Василь деякий час мовчки роздивлявся на макет. Потім покликав компаньйона.
— Гляньте-но, Жубере, якщо все виконати, ну, скажімо, в половину натурального розміру, добре освітити, це не може не привернути уваги. Правда?
— Так, непогано…
— Робота захопила мене, — схвильовано сказав художник і дістав з теки кілька аркушів цупкого паперу. — Тут ескізи рекламних малюнків деяких товарів…
На одному малюнку було зображено кімнату з елегантними меблями. Біля гарного полірованого секретера стояв зовсім розгублений гомила з ломом у руках. «Він такий гарний, що рука не піднімається розламати його!»— говорив напис. На другому малюнку худий Діоген з ліхтарем у руці розглядав виставку сучасної кераміки: «Якби я дожив до цього часу, я знав би, де купити гарненьку бочку-помешкання!»
— Дотепно, — сказав Жубер. — В усякому разі, свіжо і по-новому!
— Ви молодець, друже! Для початку зовсім непогано. Як вас звуть? — спитав Василь.
— Мене звуть Анрі Борро.