Трикутний капелюх

Цієї миті на другому кінці мощеного каменем майданчика під лозами з’явився високошановний сеньйор єпископ місцевої єпархії в супроводі адвоката-академіка, двох каноніків похилого віку, а також свого секретаря, двох слуг і двох пажів.

Його преосвященство затримався на хвилину, спостерігаючи таку комедійну і таку мальовничу сценку, і мовив спокійним, витриманим тоном, властивим прелатам тих часів:

— Божа заповідь гласить… плати десятини і приміції святій церкві — цьому вчить нас християнська релігія, а от вам, сеньйоре корехідор, не досить однієї десятини, ви хочете проковтнути ще й приміції.

— Сеньйор єпископ! — вигукнули мірошник та його жінка і, покинувши корехідора, поквапилися поцілувати руку прелатові.

— Господь хай віддасть вам, ваше преосвященство, за те, що ви вшанували своїм приходом нашу вбогу хатину! — сказав дядько Лукас, з щирою повагою перший цілуючи руку єпископу.

— Який молодецький у вас вигляд, сеньйоре єпископ! — промовила сенья Фраскіта, теж цілуючи йому руку. — Хай благословить вас господь, хай береже вас мені на радість, як беріг він старого єпископа, хазяїна мого Лукаса!

— Навіть не знаю, чим я можу тобі прислужитися, коли ти сама даєш благословення, замість просити його в мене! — сміючись, доброзичливо відповів пастир.

І, піднявши два пальці, благословив сенью Фраскіту, а потім й усіх присутніх.

— Будьте ласкаві, ваше преосвященство, ось приміції! — сказав корехідор і, взявши з рук жінки мірошника гроно винограду, шанобливо підніс його єпископу. — Я ще не встиг покуштувати…

Корехідор вимовив ці слова, кинувши швидкий, безсоромний погляд на осяйно-прекрасну жінку мірошника.

— Чи не тому, що виноград зелений, як у байці? — зауважив академік.

— Виноград у байці, — заперечив єпископ, — не був зелений, сеньйоре ліценціат; просто він був недосяжний для лисиці.

Ні перший, ні другий, мабуть, не мали наміру зачепити корехідора, але обидва влучили в ціль: дон Еухеніо де Суньїга сполотнів від гніву і сказав, цілуючи руку прелатові:

— То ви вважаєте, що я лисиця, ваше преосвященство!

— Tu dixisti![25] — відповів єпископ з відвертою суворістю святого, яким, ходять чутки, він і справді був. — Excusatio non petita, accusatio manifesta. Qualis vir, talis oratio. Одначе satis jam dictum, mullus ultra sit sermo[26]. Облишимо латину й подивімося на цей славнозвісний виноград.

І він відщипнув… одну виноградинку… від грона, яке підніс йому корехідор.

— Надзвичайно смачний! — похвалив єпископ, помилувавшись виноградом проти світла і зразу передавши його своєму секретареві. — Шкода, що він мені вадить!

Секретар теж помилувався гроном, зробив жест, який мав виразити шанобливе захоплення, і передав гроно слузі.

Слуга повторив дії єпископа та жест секретаря і так захопився, що навіть понюхав виноград, а тоді… надзвичайно обережно поклав його в кошик і, ніби вибачаючись, промовив тихо: