Трикутний капелюх

Дон Еухеніо де Суньїга-і-Понсе де Леон (так звали його ясновельможність) народився в Мадріді в знатній родині. Років йому було десь близько п’ятдесяти п’яти, з них чотири роки він пробув на посаді корехідора того самого міста, про яке йде мова, де він і одружився невдовзі після свого прибуття з дуже родовитою сеньйорою, про яку ми скажемо свого часу.

Панчохи дона Еухеніо (єдина частина його вбрання, за винятком черевиків, яка не була схована під широчезним яскраво-червоним плащем), були білого кольору, а черевики — чорні з золотими пряжками. Та коли спека у відкритому полі змусила його скинути плащ, то під ним виявилися пишне батистове жабо, саржовий камзол сизого кольору з вишитими гладдю зеленими гілочками, короткі чорні шовкові штани, величезний каптан з того ж краму, що й камзол, багато оздоблена коротка шпага, жезл з китицями і чудові замшеві рукавички солом’яного кольору, яких корехідор ніколи не надягав, а завжди тримав у руці як ознаку свого високого становища.

Альгвасила, який простував за сеньйором корехідором на відстані двадцяти кроків, звали Гардунья[19], і він цілком виправдовував своє ім’я. Худий, спритний, цей чоловік, ідучи, встигав дивитися вперед, назад, праворуч і ліворуч одночасно. Довга шия, відразливе маленьке обличчя, руки, наче батоги, робили його схожим і на тхора, коли той вистежує свої жертви, і на мотузку, якою їх зв’язують[20].

Той корехідор, що перший звернув на нього увагу, сказав, не замислюючись: «З тебе вийде справжній альгвасил…» І він був альгвасилом уже при чотирьох корехідорах.

Гардунья мав сорок вісім років; носив він теж трикутний капелюх, менший, правда, ніж у його сеньйора (бо, повторюємо, капелюх корехідора був поза всяким порівнянням), чорний плащ, чорні панчохи — взагалі він ходив у всьому чорному; жезл у нього був без китиць, а замість шпаги — щось подібне до рожна.

Оте чорне опудало було схоже на тінь свого вичепуреного хазяїна.