Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
Мертве тіло тим часом вклали на ноші, як є, не виймаючи кляпу і не звільняючи від пут. Накрили простирадлом із головою, почали вантажити в «швидку».
Виїжджаючи, медична машина змушена була роз’їжджатися з міліцейською: привезли сусідку. Сахновський одразу заявив, що ключі від будинку були тільки в неї. Хоча до базару пішки можна пройти, підполковник Костюк відправив за жінкою міліцейського «бобика».
Жінку забрали на очах у всього жашківського базару. Здійняла галас, не хотіла йти, вимагала пояснити, за що хапають літніх людей серед білого дня, для чого ось так ганьблять її перед усіма. Жодної відповіді: опер із розшуку пообіцяв надіти наручники, жінка повірила, перестала опиратися, але голосила до останнього.
Побачивши «швидку» в сусідньому дворі, заголосила з новою силою.
А коли Костюк звелів вивести затриману з машини і пред’явити для впізнання мерця — кричати чомусь перестала. Тихо зойкнула, поточилася, та на ногах втрималася. Міцне серце, виходить, мала, та й нерви нівроку.
Правда, нічого ця процедура не дала. Сусідка не впізнала мертвого чоловіка.
— Ну, і як же так сталося, Світлано Іванівно?
Петриківський допитував її в кімнаті. Остаточно отямившись після несподіванки і шоку, Іванівна трималася на диво спокійно і впевнено, з виглядом людини, яка нічого, в принципі, поганого не зробила.
Сахновський спочатку попросив, потім почав вимагати, аби бути присутнім при цьому допиті. Та начальник міліції не реагував: стороннім заборонено, роботі органів заважати не слід, а він, Сахновський, обов’язково про все дізнається згодом. І аби київський зайда остаточно втямив, хто тут командує парадом, Костюк заодно пояснив на пальцях: формально, юридично у свої права власності на будинок покійної тітки племінник іще не вступив. Отже, коли бути надто прискіпливим до всіх нюансів, Сахновський лише переночував одну ніч у хаті, в погребі якої лежав зв'язаний труп невідомого поки що чоловіка. Значить — згідно з тими-таки нюансами! — злочин трапився не в його хаті. Ще хочете, пане Сахновський? Будь ласка: кілька днів тому ви навіть не знали, що успадкуєте ось цей будинок. Тому до всього, що тут відбувалося і відбуватиметься, не маєте жодного прямого стосунку. Отже, ви приїхали сюди випадково, так само випадково знайшли труп у тітчиному льосі, значить — людина ви тут випадкова. Ба більше — стороння. А стороннім людям за таких обставин ліпше сидіти крячкою і чекати, поки їх поставлять до відома.
По очах київського лікаря жашківський міліціонер бачив — той не злякався, але збентежився і розгубився. В таких випадках краще за все загнати людину на територію, де вона почуватиметься незатишно через брак інформації та досвіду. Костюк узагалі не любив сторонніх. Тим більше — столичних: від них завжди додаткові клопоти.
Поки начальник міліції популярно пояснював спадкоємцеві, чому йому не варто поки що рипатися і качати права, Петриківський слухав щирі та неймовірно сумні зізнання тьоті Свєти.
— А що такого? Ну, здавала Галчину хату… Я на базарі постійно, ви ж знаєте, ваша жінка в мене повсякчас тортики купляє… Хіба погані тортики?
— Не знаю, мені пече від солодкого. Ви ближче до діла. Коли ви почали пускати квартирантів за гроші в будинок вашої сусідки Галини Смерічки?
— Ну, як… Коли її в лікарню забрали… Гроші ж треба… їй…
— Смерічка сама дозволила вам пускати квартирантів? Тільки, Іванівно, заради Бога — хоч не брешіть! Подумайте добре, бо за подругою вашою, наскільки я вмію рахувати, сорок днів ось тільки відбули. Бога не гнівіть брехнею, гріх же…
— О, ви такий набожний стали, Олександре Гнатовичу! Давно я вас у церкві не бачила…
— Не заговорюйте зуби, бо розізлюся. Дозволяла Галина вам хату здавати чи ні?
Іванівна ще вагалася, хоча правильна відповідь читалася на її обличчі.
— Нє… — промовила нарешті. — Це я сама… І не всю хату я задавала, тільки дві кімнати…
— Решта дверей, значить, зачинялися? Іванівно, я особисто будинок оглянув! Кому здавали і за скільки?
— Я хіба знаю? Імена люди називали, а прізвища — так у мене не готель, товаришу капітан! Правильно звання назвала, не підвищили вас?
— Правильно. Поки що капітан.
— Посадите самотню пенсіонерку — точно майора дадуть!
— Не тисніть на жалість, Іванівно. Як не дійшло ще — поясню: ви два місяці незаконно здавали в оренду чуже житло. Не просто чуже — хату своєї сусідки, яка спочатку тяжко хворіла, а потім — померла. І якби племінник її не знайшовся, ви б і далі займалися цим бізнесом…