Вулик
- Автор: Села Камило Хосе
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-063-5
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Вулик». Краткое содержание книги:
Донья Роса веде далі розмову з музикантами. В дебеле, пухке, набрякле тіло аж трясеться від утіхи: вона любить ораторствувати незгірш за якогось губернатора.
— У вас скрута з грішми? Скажіть мені, і я, якщо зможу, допоможу. Ви сидите тут і стараєтеся — витинаєте за всіма і правилами? Гаразд, перед закриттям кав’ярні я дам вам дуро, та й потому. Адже краще, коли все по-доброму! Чого, по-вашому, я сварюся зі своїм шуряком? А тому що він ледацюга, тиняється тут без діла з ранку до вечора, а потім іде додому їсти дармовий суп. Сестра моя — дурепа, все терпить; вона, і бідолашна, завжди була такою!.. Зі мною йому було б непереливки! Я так би зацідила йому по гарненькій пиці — потім і цілий день примочки б ставив. Була б йому наука! Якби мій шуряк працював, як працюю я, та якби старався і щось додому приносив — тоді інша справа; але ж він воліє увиватися коло і цієї недотепи Вісі й розкошувати, пальцем не ворухнувши.
— Авжеж.
— Ото ж бо й воно. Він нікчема, лобуряка неотесаний, йому на роду написано альфонсом бути. І не подумайте, бува, що я кажу таке про нього позаочі, оце недавно я виклала йому в лице все, як є.
— І добре зробили.
— Звісно, добре. За кого він нас має, цей злидень?
— Падилье, отой годинник правильно йде?
— Так, сеньйорито Ельвіро.
— Дайте-но мені прикурити. Ще рано.
Продавець сигарет дає сеньйориті Ельвірі прикурити.
— Ви зараз у доброму гуморі, сеньйорито.
— Ви гадаєте?
— Мені так здається. Ви начебто жвавіша, ніж в інші дні.
— Пхе! Часом доводиться робити веселу міну при поганій грі.
Вигляд у сеньйорити Ельвіри немічний, хворобливий, ніби навіть порочний. Втім, бідолашна харчується надто погано, щоб бути порочною чи цнотливою.
Матір померлого хлопця, який збирався працювати на пошті, каже:
— Я, мабуть, піду.
Дон Хайме Арсе чемно підводиться і собі й, усміхаючись, промовляє:
— До ваших послуг, сеньйоро, і, якщо Богові буде завгодно, до завтра.
Сеньйора відсуває стільця.
— Прощавайте, на все добре.
— І вам також, сеньйоро; я ваш слуга.
Донья Ісабель Монтес, удова Санса, ступає, мов королева. У своєму поношеному плащику донья Ісабель схожа на помарнілу гетеру, котра втратила колишній блиск, бо все життя пурхала, як метелик, і нічого не заощадила на старість. Вона мовчки перетинає залу і зникає за дверима. Відвідувачі проводжають її поглядами, в яких можна прочитати що завгодно, крім байдужості: захват, заздрість, симпатію, недовіру, ніжність і ще багато чого.
Дон Хайме Арсе вже не думає ні про дзеркала, ні про старих дівок, ні про сухотників, які сидять у кав’ярні (мабуть, десять відсотків), ні про умільців гострити олівці, ні про кровообіг. Увечері дона Хайме Арсе змагає сон, і він сидить, наче в якомусь отупінні.
«Скільки буде сім разів по чотири? Двадцять вісім. А шість разів по дев’ять? П’ятдесят чотири. А дев’ять у квадраті? Вісімдесят один. Де бере початок ріка Ебро? В Рейносі, провінція Сантандер. Чудово».
Дон Хайме Арсе всміхається; він задоволений своїми знаннями і, збираючи докупи тютюн із кількох недопалків, стиха бурмоче:
— Атаульф, Сигеріх, Валія, Теодоріх, Торисмунд[18]. Ручуся, що той бовдур цього не знає.
Той бовдур — це юний, блідий наче крейда поет, який саме виходить із вбиральні, де він оговтувався.
«Літо, мов нестримна річка...»
Донья Роса вже багато років, ледь не змалку, вбрана в жалобу — ніхто не знає за ким; вона неохайна, хоча й обвішана діамантами, які коштують купу грошей. І рік у рік вона важніє так само швидко, як зростає її багатство.
Це багатюща жінка: їй належить не лише будинок, де міститься кав’ярня; десятки мешканців вулиць Аподаки, Чурруки, Кампоамора, Фуенкарраль тремтять, мов школярі, першого числа кожного місяця.
— Тільки повір людям,— любить повторювати вона,— так незчуєшся, як вони тобі на голову сядуть. Ледацюги, чисті тобі ледацюги. Якби не чесні судді, то й не знаю, що б зі мною стало!
У доньї Роси власні поняття про чесність.
— Плати сповна, голубе, плати сповна, це дуже важливо.
Вона нікому в житті не подарувала й реала і ніколи не дозволяла, щоб їй платили в розстрочку.
— А навіщо тоді виселяють боржників, коли не для того, щоб виконувався закон? — каже вона.— Як на мене, то коли вже існує якийсь закон, усі мають його дотримуватися, і я — перша. В іншому разі — революція.
18
Імена вестготських королів, що правили на теренах сучасної Іспанії в V столітті.