Вулик
- Автор: Села Камило Хосе
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-063-5
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Вулик». Краткое содержание книги:
— Іноді...
Сеньйор робить неймовірне зусилля, що змушує його почервоніти аж до вух, і додає:
— Коли в залі темно-претемно, га?
Сеньйорита Ельвіра відповідає обачливо, з гідністю:
— Я ходжу в кіно лише для того, щоб дивитися фільми.
Сеньйор квапливо погоджується.
— Звісно, певна річ, і я теж... Я просто подумав про молодь, знаєте, про молоді парочки, адже всі ми були молодими!.. Слухайте, сеньйорито, я завважив, що ви курите; мені дуже подобається, коли жінки курять; зрештою, що в цьому поганого? Нехай кожна людина живе, як їй заманеться, ви згодні? Я це кажу, бо мушу негайно йти, ми, якщо ви не проти, продовжимо нашу розмову іншим разом, а зараз, з вашого дозволу, я хотів би... запропонувати вам пачку «Тритону».
Сеньйор говорить швидко, він ніяковіє. Сеньйорита Ельвіра відповідає дещо зверхньо, почуваючись господаркою становища.
— А чом би й ні? Коли вже вам так хочеться.
Сеньйор кличе продавця, купує у нього пачку сигарет і, люб’язно всміхаючись, віддає її сеньйориті Ельвірі; тоді вдягає пальто, бере капелюх і, перш ніж піти, каже:
— Радий був познайомитися, сеньйорито. Леонсіо Маестре до ваших послуг. Як я вже казав, ми ще побачимось. І, сподіваюся, заприятелюємо.
Господиня кличе буфетника. Його звуть Лопес, Консорсіо Лопес, родом він із Томельйосо — великого, красивого й багатого селища в провінції Сьюдад Реаль[17]. Лопес — симпатичний і навіть чепуристий молодик із великими руками й низьким чолом. Він дещо ледачий і не звертає уваги на кепський гумор доньї Роси. «Краще дати цій відьмі вибалакатися,— зазвичай каже він,— тоді вона сама стулить пельку». Консорсіо Лопес — філософ-практик, і — правду кажучи — його філософія добре йому допомагає. Якось у Томельйосо, років десять чи дванадцять тому — ще до того, як він перебрався до Мадрида,— брат його тодішньої подружки, з якою він не схотів брати шлюб після того, як зробив їй двійко близнят, сказав йому: «Або ти одружишся з Марухітою, або я тобі дещо відріжу». А що Консорсіо не мав бажання ні одружуватися, ні залишитися кастратом, він сів на поїзд і чкурнув до Мадрида. Мабуть, ця історія з плином часу забулася, бо ніхто його більше не турбував. Консорсіо завжди носив у гаманці дві фотографії близнюків — на першій, де вони голі лежали на диванній подушці, їм було лише кілька місяців; другу було зроблено після першого причастя. Обидва знімки вислала йому колишня коханка Маруха Ранеро, на той час уже сеньйора Гутьєррес.
Отож, як ми вже сказали, донья Роса кличе буфетника:
— Слухаю, сеньйорито.
— Як іде вермут?
— Добре, поки що добре.
— А ганусівка?
— Декому може не вистачити.
— Нехай п’ють щось інше! Я не збираюся зазнавати збитків, просто не бажаю. До біса їхні претензії! Слухай, то ти купив?
— Цукру?
— Так.
— Авжеж, завтра привезуть.
— Сторгувався по чотирнадцять п’ятдесят?
— Так. Спершу вони заправили по п’ятнадцять, але зрештою погодилися продати за оптовою ціною та скинули два реали.
— Добре. Ну, ти знаєш, що робити: не підмастиш — не поїдеш, та тільки так, щоб комар носа не підточив. Уторопав?
— Так, сеньйорито.
Юний поет, утупившись у стелю, слинить олівець. Він із тих поетів, хто пише вірші «з ідеєю». Цього вечора ідею він уже має. Бракує лише рим. Деякі він уже занотував. Тепер він шукає якесь слово, котре б римувалося зі словом «річка», але щоб це не була «мжичка» чи «крамничка»; у нього в голові вже крутиться «чарівничка», а ще «свічка».
«Мене стримують безглузді шори, я нидію під панциром буденності.
Дівчина з блакитними очима... А я ж хочу бути сильним, могутнім. З блакитними прекрасними очима... Творіння вбиває людину або людина вбиває творіння. Злотокудра дівчина... Померти! Авжеж, померти! І залишити по собі тоненьку збірку поезій. О, яка вона чарівна!..»
Юний поет пополотнів, він блідий як стіна, лише на вилицях пломеніють дві рожеві цятки.
«Дівчина з блакитними очима... Річка, річка, річка. З блакитними прекрасними очима... Просто чарівничка. Злотокудра дівчина... Мов незгасна свічка. Дівчина з блакитними очима... Наче запальничка. З блакитними прекрасними очима... Ніжна, мов ягничка. Дівчина з блакитними очима... Мов перепеличка. Дівчина з блакитними очима... Незабутня нічка... Дівчина з блакитними очима... Дівчина з очима... Які ж у неї очі?.. Дівчина... А до чого тут узагалі очі?.. Тарам-пам-пам... Ти моя зірничка...»
Раптом юнакові здається, що кав’ярня попливла у нього перед очима.
«Ти красива з личка. Чудово...»
17
У власних і географічних назвах зберігається правопис оригіналу.