На лезі клинка

В’язень знову почав борюкатись.

— Я Зепп дан… о-ох!

Біла потвора втихомирила його, бахнувши кулаком в обличчя, від чого чоловік осів на дорогу.

Зціпивши зуби, Джеленгорм поклав руку на ефес своєї шпаги, і білий привид кинувся вперед з небаченою швидкістю. Зблизька він здавався ще масивнішим, нелюдськішим і страшнішим. Джеленгорм мимоволі зробив крок назад, перечепився за нерівність на дорозі і з гуркотом гепнувся на спину. В голові Джезаля загуділо.

— Назад! — заволав Вест.

Він з тихим дзенькотом висмикнув із піхов свою шпагу.

— С-а-а-а! — прошипіла потвора, стиснувши величезні, наче пара брил, кулаки.

— А-арх, — пробулькав чоловік з мішком на голові.

Серце Джезаля впало. Він глянув на щуплявого чоловіка, і той усміхнувся у відповідь самими лише очима. Як можна усміхатися в таку годину? Джезаль здивувався, коли побачив, що у в руках у худого був довгий, страшний ніж. Звідки він там узявся? Джезаль п’яними рухами почав намацувати свою шпагу.

— Майоре Вест! — долинув голос із тіні віддалік.

Джезаль невпевнено спинився, наполовину оголивши клинок. Джеленгорм у забрудненому в болоті мундирі з натугою звівся на ноги і дістав власну шпагу. Бліда потвора не зводила з них пильного погляду, не відступаючи ні на крок.

— Майоре Вест! — почувся вдруге голос, який тепер супроводжували стукіт і шурхіт.

Обличчя Веста зблідло. З тіней, сильно накульгуючи і вистукуючи палицею по землі, виринула постать. Очі чоловіка закривав крислатий капелюх, але на його вустах грала дивна посмішка.

Джезаль відчув раптовий напад нудоти, помітивши, що в роті чоловіка не було чотирьох передніх зубів. Чоловік пошкандибав до них, незважаючи на оголені клинки, і простягнув вільну руку Вестові.

Майор повільно вклав свою шпагу у піхви, взяв його руку і легенько потис.

— Полковник Ґлокта? — хрипко запитав він.

— Ваш покірний слуга. Правда, я більше не армієць. Тепер я служу Королівській Інквізиції.

Він повільно підніс руку і зняв капелюха. Його обличчя було мертвотно блідим і покраяне глибокими зморшками, а сиве волосся — коротко підстрижене. У глибоких, темних впадинах по-гарячковому блистіли очі, при цьому ліве око було значно вужчим за праве, мало рожевий обідок і сльозилось.

— А це мої помічники: практики Северард, — довгов’язий удавано вклонився, — і Фрост.

Біла потвора поставила в’язня на ноги одним рвучким рухом.

— Зачекайте, — сказав Джеленгорм, зробивши крок вперед, але Інквізитор м’яко поклав йому на передпліччя руку.

— Цей чоловік — в’язень Інквізиції Його Величності, лейтенанте Джеленгорм.

Здоровань спинився, здивований, що його назвали на ймення.