Спокутий гріх
- Автор: Дурунда Наталія
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Спокутий гріх». Краткое содержание книги:
Найстрашнішу спокуту несе четверте покоління. В автокатастрофі правнучка Емілія втрачає двох дітей. Чоловік покинув і зійшовся з коханкою. Мати помирає через хворе серце. Більше родичів не має. Життя втратило сенс. Триматися на цьому світі згорьованій жінці допомагають лише друзі.
Несподівано доля дарує їй другий шанс. Емма закохується. Виходить заміж, навіть вінчається у церкві. Щаслива. Знову вагітна. Здається — погане позаду.
Проте буквально напередодні пологів Емілія розкриє страшну сімейну таємницю…
— А може я ні на що не сподіваюся, — загадково відповіла Тая. — Може, просто кохаю, щоб Антон відчув різницю між люблячою жінкою і…
— Важливо, кого любить він сам, — поставила її на місце Власта. — А за цей гріх ще в пеклі горітимеш, — прошипіла в обличчя колишній подрузі, мов отруйна змія, що здатна одним невинним дотиком знищити свою нещасну жертву.
Таїсія важко проковтнула образу.
«Терпіння, дівчинко, лише терпіння, — заспокоювала себе. — Вони ще поплатяться за свої слова, коли я законною Волошиною стану».
— Ти якийсь зажурений, — ніжно гладила Антона на черговому побаченні. — Думками далеко, — надула губки Тая. — Ми й так рідко бачимось, розслабся.
— Емілія вагітна, — задивившись на стелю, машинально відповів.
— Знову? — від несподіванки аж піднялася й сіла на ліжку.
— Так буває, — холодно відповів.
— І що? Народжуватиме?
— Ти збожеволіла? — сердито глянув на неї Антон. — Куди? Близнятам ще молоко на ротах не пообсихало. Нащо мені цей дитсадок.
Тая полегшено видихнула й лягла на груди коханому.
«Якщо Антон наполягатиме позбавитися малюка, це остаточно зіпсує його й без того натягнуті стосунки з дружиною, — блиснула в її голові злорадна думка. — Треба дочекатися того часу й помаленьку нагадувати йому про розлучення…»
Наступного дня Антон начебто повернувся з відрядження. Малюки зустріли його весело й гамірно. Як справжній люблячий татусь, Волошин вручив їм гарні подарунки: кожному по великій кольоровій іграшковій машині й багато цукерок. Дитячому щастю не було меж.
— Привіт, кохана, — підійшов і обійняв Емілію. — Тобі, як завжди, щось вишукане, — відкрив червоний футлярчик, витяг золотий ланцюжок і повісив його на шию Емілії. Хотів поцілувати, але вона відхилилася.
— Ти не вирішила проблему? — відразу зрозумів і запитав крижаним тоном.
Емілія мовчала і з кам’яним обличчям дивилася за вікно.
— Погодуй чоловіка, — сів за стіл Антон. — Я з дороги. Втомлений і голодний.
Вона мовчки подала обід.
— Еммо, — вхопив її за руку, коли проходила мимо. — Давай поговоримо. Ну що відбувається?
— Якщо ти не проти, я з дітьми хочу якийсь час пожити в маминій квартирі, — холодно відповіла жінка.
— Що? — аж піднявся зі свого місця чоловік.
Емілія забрала руку й знову підійшла до вікна.
— Ну добре, — хвилюючись почав Антон. Підійшов до дружини, обняв її за плечі. — Якщо ця дитина така важлива для тебе — народжуй. Бог і з нею. Де двоє, там і троє, як кажуть…
— Та немає ніякої дитини! — раптом зірвалася Емілія й відскочила від чоловіка. — Я була у лікарки і зовсім не вагітна. Справа в іншому. Досі думала, що цей шлюб тримається на тобі. Що твоєї любові вистачає на двох. Але це не так.
— А як? — нахмурив брови Антон.
— Не знаю, як, але не так, — важко дихаючи відповіла Емілія. — Ти мене більше не відчуваєш. Не розумієш, коли в моїх очах біль, а коли радість.
— А що в моїх очах? — примружився.
— Порожнеча, — не роздумуючи, випалила Емілія. — Глибока і чорна, як ніч.
— Порожнеча? — хмикнув Антон і підняв одну брову. — Ось як? Хочеш пожити без мене? Нехай, — спокійно промовив. — Не треба йти в іншу квартиру. Ця така ж твоя, як і моя. Я поживу в тій хрущівці. Свою машину теж залишаю. Ось ключі, — поклав на барну стійку. — Твоя ж у ремонті. Готова ще не скоро буде, а з двома дітьми важко без транспорту. Відпочинь. Подумай. Далі розберемося, — боляче усміхнувся і попрямував до виходу.
Емілія ухопилася за груди й важко опустилася на стілець. Її стосунки з чоловіком заходили у глухий кут. Це вже неозброєним оком видно було. Але ж діти… Вони обожнюють батька, радіють кожній миті, проведеній разом. Як бути?
…Минуло кілька днів.
Антон не телефонував. Емілія також його не турбувала.
Надворі стояла страшна спека. Діти практично не виходили з дому, де їх рятував кондиціонер. Але ж так не можна. Їм потрібне свіже повітря.
— Дача! — раптом осінило Емму. — Там і свіже повітря, і травичка, і тінь від розлогих ялин. Як я раніше не здогадалася? Адже машина під під’їздом. Зараз швиденько зберемося і поїдемо.
Глянула на годинник. Минула дев’ятнадцята. Для літа це не час. Всього неповних сорок кілометрів. За якусь годину вона подолає цей шлях і приїде ще до смеркання.
Швиденько зібрала все необхідне, посадила хлопчиків у спеціальні крісла й рушила у дорогу.
Через сорок хвилин під’їхала до потрібного будинку.
— Почекайте трішки, мої хороші, мама тільки відімкне ворота і заїдемо у середину, — звернулася до синочків. Діти мило усміхалися й безтурботно гралися гумовими іграшками.