Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— …Ви вже тут, то й час, коли має справдитися пророцтво, дійсно не за горами. Подейкують, Аслан уже був у наших краях, хоч і ніхто з тих, хто нині живий, цього не пам’ятає, бо дуже давно то було. А от людей на нашій пам’яті, здається, тут і зовсім не було.
— Ось тут я чогось не второпав, — наморщив лоба Пітер. — А Біла Чаклунка — вона хіба не людського роду?
— О-о-о, їй би дуже кортіло, аби всі ми повірили, нібито так воно і є, бо це дало б їй хоч якийсь законний привід зватися королевою. Та річ у тому, що вона ніяка не Євина донька. З одного боку, вона походить від Адама, — із цими словами Бобер злегка вклонився, — але з другого — від Ліліт, першої його дружини, а та була з роду джинів. Це по лінії матері. А от з боку батька — то й взагалі походить з роду велетнів. Ні-ні, справжньої людської крові в ній ані краплі!
— Саме тому вона така невблаганно зла та жорстока, — додала Бобриха.
— Саме так, хазяєчко, — погодився Бобер. — Люди бувають різні: людина може бути добра чи погана (не ображайтеся, хай пробачать мені гості!). Та коли йдеться про істот людиноподібних, тут двох думок бути не може!
— Щоправда, мені зустрічалися досить пристойні гноми, — пригадала Бобриха.
— Мені теж, — не став сперечатися Бобер. — Але таких можна на кігтях перелічити. До того ж вони найменш схожі на людей. Отож моя вам порада: як зустрінеться вам хтось такий, хто ще не зовсім людина, або навпаки — зовсім уже не людина, або навіть такий, хто начебто і людина, а як придивишся — аж ніяка тобі не людина, тримайтеся від них якомога далі. Недарма Чаклунка вже давно нишпорить по всій Нарнії, марно вистежуючи людей: бо дуже нелегка та справа. Чатує вона на вас уже не перший рік. А якщо, бережи вас Аслан, вона довідається про те, що вас тут четверо, — то я за ваші життя не дам і гнилички.
— Чому це? — здивувався Пітер.
— А тому, що відоме їй і таке пророцтво, — заходився пояснювати Бобер. — У гирлі великої ріки на березі моря стоїть старовинний замок Кейр-Паравель, і якщо все піде так, як призначено, то бути йому стольним градом Нарнії. А в тому замку в тронній залі стоять чотири трони. Так ось, коли, за переказами, на ці чотири трони сядуть двоє синів Адама і дві доньки Єви, то настане кінець пануванню Білої Чаклунки, і не тільки її пануванню, а і їй самій. Ось чому ми йшли сюди крадькома, з усіма пересторогами. Звісна річ — якщо вона пронюхає про вас, ніхто за ваші голови не дасть і риб’ячого хвоста!
Діти захопилися бесідою з бобрами й не помічали нічого, що діється навкруги. Аж раптом, коли Бобер замовк і на хвилинку настала тиша, пролунав дзвінкий голосок Люсі:
— Заждіть-но, а де ж Едмунд?!
Спочатку всі перезирнулися, а потім, перебиваючи одне одного, запитували: «Хто бачив його останнім? Коли саме він зник? Може, він лише вийшов надвір подивитися як там і що?» — і хтось навіть вибіг з хатинки покликати його додому. А зовні здійнялася хуртовина, та така, що зелена крига на ставку вже вкрилася пишною білою ковдрою. Із порога бобрової хатки не видно було нічого. У білому завої потонули навіть береги. Провалюючись по коліна в замети, що навіяла хуртовина, діти кинулись на пошуки зниклого Едмунда. Вони гейкали його до хрипоти, та сніг притлумляв голоси, і навіть відлуння не долітало у відповідь.
— Жах, та й годі! — видихнула Сьюзан, коли у відчаї вони повернулися до хатинки ні з чим. — Навіщо ми взагалі сюди прийшли?
— Що ж нам тепер робити? — розвів руками Пітер.
— Що робити? — обізвався Бобер, натягуючи зимові чоботи. — А робити нічого — треба забиратися звідси і негайно.
— Може, варто було б розділитися на чотири пошукові партії? — запропонував Пітер. — І піти на всі чотири вітри? Хто знайде його, нехай мчить додому, а потім — мерщій за іншими.
— Невже ви хочете шукати його і надалі, сину Адама?! — здивувався Бобер. — Але навіщо?
— Як це «навіщо»? Аби знайти Едмунда!
— Його шукати — лиха не минути! — відповів Бобер.
— Що ви таке говорите?! — обурилася Сьюзан. — Хоч він і заблукав, та зайти далеко аж ніяк не міг. І ми будь-що повинні знайти його!.. А ви кажете — «навіщо»…
— Навіщо шукати того, хто полишив вас із власної волі, — суворо відповів Бобер, — коли і без нього відомо, куди він побіг.
Усі ошелешено уп’ялися очима в Бобра, та він не знітився.
— Як можна не зрозуміти того, що ясно-яснісінько. Він побіг до неї, до Білої Відьми, а нас усіх зрадив.
— Не може того бути! — зойкнула Сьюзан. — Не міг він! Не міг і крапка!
— Ой, чи то так? І ви готові за те ручатися? — похитав головою Бобер, обводячи важким поглядом дітлахів, і від того погляду слова, що вже готові були зірватися з язика, так і застигли на вустах, бо раптом усі збагнули, що Бобер каже правду і тільки тим можна пояснити загадкове зникнення Едмунда.