Омбре. Над темрявою і світлом
- Автор: Підгірна Лора
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-064-4
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Омбре. Над темрявою і світлом». Краткое содержание книги:
Лора Підгірна — письменниця, громадська діячка, випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Працює у жанрі українського історичного вестерну. Її успішним дебютом стали два перші романи із серії «Пригоди Марка Шведа» — «Червона Офелія» та «Печатка святої Маргарити». Представлений історично-авантюрний роман є лауреатом міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова-2017» у номінації — «Романи» і ще одним освідченням авторки у любові до історії рідного Поділля.
За мить вона зітхає і знизує плечима.
— І що їх змушує давати ту обітницю безшлюбності? — проказує, наче сама до себе.
Вікарій? Невже отець Люк?
Я відкладаю смершівську папку, бо розумію, що попрацювати «ще трошки» мені вже не вдасться. Тітка Галина безцеремонно грюкає стільцями, пересуває їх туди-сюди... Доведеться тихенько заховати документи у сумку та переглянути удома.
Прибиральниця енергійно натирає стару дерев’яну підлогу і, звичайно, нічого не помічає... Раптом рвучкий порив вітру вигинає парасолю панотця навиворіт, вихоплює її з руки і з силою кидає об землю.
Це стається знову, хоч я і не бажаю свідомо нічого такого робити...
Ну ось, тепер я можу його добре роздивитися: це справді отець Люк. Правда, у більш звичній для місцевих священиків сутані, а не у своєму елегантному чорному костюмі з білим прямокутником комірця. В одній руці валіза. То його, видно, просто не було у місті. А у іншій...
У цю мить його парасоля немов божеволіє: підстрибує, вигинається і котиться великим чорним колесом назад по доріжці із гравію, просто під вікно, з якого за всім, що відбувається, спостерігаю я...
Не знаю, чи католицькі священики займаються спортом, але цей панотець досить спритний: крутнувся на місці і, підібравши краї сутани, кидається наздоганяти утікачку. А її, наче перекотиполе, вітром жене все далі, на проїжджу частину.
Отець із грацією кугуара робить стрибок і вправно ловить парасолю у ту саму мить, коли вона ось-ось має викотитися на дорогу, простісінько під колеса автівки.
Промоклий під рясним дощем священик знову розгортає її над собою. Підіймає голову і на якусь мить ми зустрічаємося з ним поглядами.
Чи то мені здається, чи справді так, але він злегка усміхається, помітивши мене на підвіконні. Але я не можу стверджувати напевне. Може, отець Люк просто злий, що вимок до нитки так по-дурному, і то не посмішка, а його обличчя кривиться від роздратування? Я знову повертаюся у моє нічне сум’яття. Вершник із моїх видінь з обличчям місцевого священика! Можливо, той сон був якраз до цієї пригоди з парасолею?
Зрештою, даремно тоді отець Люк видався мені таким ввічливим. Мав би хоч привітатися для пристойності! Звичайно, після перегонів із парасолею під дощем йому було не до реверансів. А може, він мене просто не впізнав за склом?
— Так, це справді вікарій, — констатую стримано для тітки Галини. — Він приходив до архіву нещодавно. Шукає документи, пов’язані з діяльністю костелу...
— Красунчик! — прицмокує язиком прибиральниця, що якраз встигла побачити щасливий фінал повернення парасолі-втікачки до рук її господаря.
— Ми із сусідкою Нелькою ходимо до костелу. Там чули, що він чи то німець, чи то француз... Але добре розмовляє польською та російською. Місіонер, чи як там їх називають... Ім’я у нього дивне таке... — прибиральниця наморщує лоба. — Ніяк не запам’ятаю... Пані Едіто... — не вгаває вона. — А Ваше ймення теж не зовсім наше... То хто Вас так назвав?
— Бабуся, — відповідаю.
— Невже на честь Едіти П’єхи?
— Саме так, — відповідаю, а в душі сміюся.
Тим часом за вікном священик встигає зайти за ріг будівлі. Разом зі здоровенною парасолею він наче розчиняється у темному проході костелу...
Даю собі ще один шанс попрацювати, — може, тітка Галина нарешті залишить мене у спокої...
— Додому ще не йдете?
Потерта канцелярська папка знову лягає мені на коліна.
Я майже нічого не встигла переглянути, окрім пожовклого аркуша з побляклою смершівською печаткою у лівому верхньому кутку, з численними помітками та резолюціями. Та він, направду, на мільйон, бо то не просто аркуш, а перелік! Перелік тамплієрівських клейнодів, які я без вагань упізнала за цим детально складеним документом.
7 червня 1945 року.
Відділ контррозвідки «СМЕРЧІ» 5-ї ударної армії.
Товаришу Васильєву.
Акт.
Надсилаю Вам перелік вилучених у ворога цінностей, підготовлених до вивозу у Німеччину з окупованого міста К.-Подільського. А саме: ритуальні предмети церковного призначення, викрадені ворогом з єзуїтського храму. З них:
84 книги 1453-1647 рр., видані латиною, мають сигнатури К.-Подільської єпархії і єзуїтського храму;
картина із зображенням лицарів в старовинній золоченій рамі;
9 підсвічників XVI-XVII ст. срібних;
престольне розп’яття, оздоблене, ймовірно, дорогоцінними каменями;
6 печаток, дві з них скріплені ланцюжком, на них зображення двох вершників та куполи храму;
одинарна печатка з кільцем;
печатка на срібній каблучці;
дві печатки на бронзових каблучках.
Усі предмети належить передати в державний архів м. Κ.-Подільський для подальшого зберігання.