Заповіти
- Автор: Этвуд Маргарет
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7667-3
- Переводчик: Елена Оксенич
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Заповіти». Краткое содержание книги:
«Зачекайте, — мовчки раджу я їм. — Буде ще гірше».
ІІ. Шляхетна квітка
Ви просили розповісти, як мені було зростати у Гілеаді. Кажете, це буде корисно, а я ж хочу бути корисною. Певно, ви сподіваєтеся почути самі жахіття, але насправді в Гілеаді багатьох дітей любили й плекали так само, як будь-де, і багато дорослих були добрими, хоча й припускалися помилок так само, як будь-де.
Сподіваюся, ви не забуватимете, що всі ми схильні до ностальгії за теплом, яке відчували в дитинстві, хай якими химерними здаються іншим його обставини. Я згодна з вами: Гілеад мусить зникнути — надто багато в ньому несправедливості, надто багато фальші, надто багато того, що суперечить Божим намірам, — але дозвольте мені оплакати те добре, що буде втрачене разом з ним.
У нашій школі рожевий колір призначався для весни й літа, сливовий — для осені й зими, білий — для особливих нагод, як-от неділя чи свято. Руки закриті, волосся сховане, спідниця доходить до колін, коли тобі менше п’яти років, і на два дюйми вища від кісточки, коли більше, бо ж чоловічі жадання — жахлива річ і їх слід стримувати. Погляди чоловіків повсякчас блукають тут і там, наче прожектори, наче очі тигрів. Їх треба оберігати від нашої сліпучої сили й принадності наших ніг — струнких, худих чи повних, наших рук — витончених, м’язистих чи слабких, нашої шкіри — персикової чи вугруватої, наших сяйливих, м’яких кучерів, грубих, неслухняних пасом чи тонких кісок — байдуже. Які б не були наші риси та форми, ми мимоволі є тенетами і спокусами, невинними й неосудними причинами того, що чоловіки п’яніють від хоті через саму нашу природу, тож хитаються, затинаються й падають через край («Край чого? — питали ми себе. — Це щось схоже на скелю?») — і летять сторчголов у полум’я, наче кульки з палаючої сірки, які жбурляє лютою рукою Бог. Ми заручниці неоціненного скарбу, що невидимо живе всередині нас; ми шляхетні квіти, які слід тримати у теплицях, інакше на нас налетять, обірвуть пелюстки, заберуть наш скарб, і тоді нас розтопчуть і пошматують ненажерливі чоловіки, що можуть чигати за будь-яким рогом там, у великому світі, сповненому гострих кутів і гріхів.
Саме таке розповідала нам у школі вічно застуджена й шмарклява Тітка Відала, поки ми ниділи над вишиванням серветок, картин і накидок для ослінчиків (найулюбленішими мотивами були квіти у вазі та фрукти у мисці). Однак Тітка Есті, наша улюблена вчителька, казала, що Тітка Відала передає куті меду і нічого лякати нас до божевілля, бо ж це може погано вплинути на наше щастя у майбутньому шлюбі.
— Дівчатка, не всі чоловіки такі, — заспокоювала вона нас. — Кращі з них мають сильний характер. Дехто вміє триматися гідно. А як повиходите заміж, побачите — усе це зовсім інакше, і буде зовсім не страшно.
Не те щоб вона щось про це знала, бо ж Тітки заміж не виходили, їм не дозволяли. Саме тому в них були книжки і письмо.
— Коли прийде час, ми з вашими батьками мудро обиратимемо вам чоловіків, — говорила Тітка Есті. — Тож не бійтеся. Вчіться і довіряйте старшим, вони зроблять усе якнайкраще, і все відбуватиметься як слід. Я молитимуся за це.
Та, попри ямочки й приязну усмішку Тітки Есті, ми радше схилялися до версії Тітки Відали. Мені снилися кошмари: скло теплиці розбивалося на друзки, далі було роздирання, шматування, топтання копитами, і по землі розліталося шмаття — те, що доти було мною, — рожеве, біле й сливове. Мене жахала сама думка про дорослішання — про те, щоби бути достатньо дорослою для шлюбу. У мудрий вибір Тіток не вірилося: я боялася, що зрештою мене віддадуть за охопленого хіттю покидька.
Рожеві, білі й сливові сукні були обов’язкові для нас, особливих дівчат. Звичайні дівчата з Еконородин носили повсякчас однаковий одяг у гидкі кольорові смужки та сірі накидки, як у їхніх матерів. Вони навіть не вчилися вишивати хрестиком чи плести гачком — хіба що шити, робити квітки з паперу і всяке таке. Вони не були призначені для шлюбу з кращими чоловіками, Синами Якова та іншими Командорами чи їхніми синами — не те, що ми. Хоча деякі з них могли цього досягти, як дійдуть віку, якщо виявляться досить гарненькими.
Про це ніхто не говорив. Ми не мали вихвалятися своєю привабливістю, це було нескромно, так само як і помічати красу інших. Хоча ми, дівчата, знали правду: краще бути вродливою, ніж потворною. Навіть Тітки приділяли гарненьким більше уваги. Але якщо ти вже обрана, це не так уже й важливо.