Засвідчення

— Де їх знайшли? — спитав він її тепер, коли хотів запитати, чому їх не вивели окремо одне від одного. Бо у вас дисципліна кульгає на обидві ноги, бо ваш відділ уже сто років тому перетворився на паперових щурів? Отут щури, у льосі, усе нанівець точать.

— Читайте справи, — сказала вона, даючи зрозуміти, що він мав це раніше прочитати.

Потім вона вийшла з кімнати.

Залишивши Керманича тільки для того, щоб розглядав справи на столі й трьох жінок за склом. Звісно, справи він читав, але сподівався уникнути невсипущої уваги заступниці директора, а то ще, можливо, й дізнатися про її думки. Він читав, уривками, і її особову справу, але досі не мав про неї жодного уявлення, не відчував її, окрім її реакцій на нього.

Його перший робочий день налічував усього чотири години, а Керманич уже відчував, що геть просякнувся оцією тьмяною, химородною будівлею, зі зношеним протертим зеленим килимом та застарілими поглядами інших працівників штату, кого тільки встиг він побачити. Відчуття деградації просякало все, навіть сонячне світло, яке трохи скоса падало крізь високі прямокутні вікна. Він убрався у свій звичайний чорний формений піджак, білу сорочку з блакитною краваткою, чорні черевики, зранку начищені. Тепер його дивувало, чого він так цим переймався. Йому не подобалося давати волю таким думкам, бо він не підіймався над цим — був усередині цього, — але їх було важко притлумити.

Керманич гаяв час, вдивляючись у цих жінок, хоча їхня зовнішність мало що йому казала. Усі вони були в однаковій уніформі невідомо якої армії, але в цих одностроях вони водночас виглядали і як прибиральниці хтозна якого помешкання. Голови у всіх них були поголені, нібито ці жінки заразилися на якихось паразитів, вошей чи що, а не постраждали від дечого ще незбагненнішого. На обличчі кожної застиг однаковий вираз, або можна було б сказати, що не було виразу взагалі. «Не думай про них як тих, що мають імення, — казав він собі під час вильоту. — Нехай просто несуть тягар своїх функцій. А я вже потім». Але Керманичу ніколи не було до душі стояти осторонь. Він любив занурюватися в глибінь, намагався досягти такого рівня, де висвітлюються деталі, що не приголомшували б його.