Різдво у лісі
- Автор: Старк Ульф, Эриксон Эва
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-608-4
- Переводчик: Галина Николаевна Кирпа
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Різдво у лісі». Краткое содержание книги:
Чи вдасться вухастикам зустріти свято в родинному затишку — читайте у різдвяній казці відомого шведського письменника Ульфа Старка, яку дивовижно проілюструвала Ева Еріксон.
— Чи є що краще за хвилину тиші… — та й замовкає, прислухаючись до ледь чутного гудіння.
Джміль спить, аж хропе. Йому сниться літо.
— От халепа, — бурчить Буркотун. — У своїй хаті ніколи нема спокою!
3
Але й наступного дня не стає спокійніше.
Здіймається вітер. Він виє, як велетенський орган. І свистить у шпаринах будки. А ще так трусить дерева, що по її даху тарабанять шишки та жолуді.
— Ні на мить немає спокою! — скаржиться Буркотун сплячому джмелеві.
Він його торсає, але той не прокидається. Аж тут Буркотун згадує про свої сірі рукавички, що сушаться надворі.
«А що як їх звіє вітром?» — думає він.
Тільки-но Буркотун підбігає до мотузки, де вони сохнуть, як вітер зриває рукавички і несе їх далі — ген-ген понад хлівом та дровітнею.
Рукавички невесело махають Буркотунові.
— Поверніться! — кричить він.
Але вони не повертаються. Тоді Буркотун стає обличчям проти вітру й погрожує йому кулаком.
— Хто так робить?! — репетує він. — І тобі не соромно!
А вітер зриває у нього з голови шапку ще й несе її геть — у той самий бік, що й рукавички.
Буркотун біжить за ними навздогін аж до хвіртки.
— Плювати мені на шапку! — кричить він. — Я більше не буду гномом!
І він гамселить носаком по хвіртці.
Ще й так гамселить, що табличка, яку почепили на ній люди перед своїм виїздом звідси, відривається і теж летить за вітром.
На табличці було написано: «ПРОДАЮ ДІМ. СКОРО ПРИЙДУ ГОСПОДАР». Але якась білочка відгризла куток, тож тепер там лишилося тільки: «СКОРО ПРИЙДУ. Г…»
«Краще піду додому, — думає Буркотун. — Зайду всередину, замкну двері й нікому не відчинятиму. А якщо джміль щось запитає, нічого не відповідатиму. Я не святкуватиму Різдва. Битиму байдики. Нічим не перейматимуся. Тільки сидітиму на своєму ліжку і насолоджуватимуся тишею».
Буркотун кладе біля джмелевої голови грудочку цукру.
4
Далеченько звідси під одним величезним дубом є кроляча нора. Там вирує життя.
Мама-кролиця варить капустяний сік. Тітка Інка витирає зимові яблука, загортає їх у кленове листя і складає в кутку нори. Дядько Кіна робить зарядку. Тато-кролик чистить свій чорний капелюх. А дідусь-кролик думає. Він любить думати. Скажімо, тепер він думає, чому все, що звалюється згори, падає вниз.
А що роблять діти? О, вони галасують і кричать.
Кроленята бавляться в гру «Не торкайся підлоги». А ще перестрибують меблі, зроблені з коріння і стовбурів дерев.
І тут мама-кролиця, що мріє бодай трохи відпочити від галасу, каже:
— Може б ви пішли надвір погратися. Скоро ж зима.
— Що таке зима? — питає Ніна.
Ніхто з кроленят не знає, що таке зима. Бо вони ще ніколи не бачили зими.
— Це коли морозець щипає за носа і все навколо біле, як головка цвітної капусти, — каже дідусь. — І називається те біле — сніг.
— Тоді я піду надвір і чекатиму снігу, — каже Ніна.
— Іди, — каже дядько Кіна.
— Я з тобою, — каже Кайн.
— Тільки глядіть, щоб вас не звіяло вітром, — застерігає мама. — Бо сьогодні страшенно вітряно.
Ніна та Кайн виходять надвір. А решта кроленят залишаються в норі і далі тренуються стрибати.
5
Надворі так дме, аж вуха тріпочуть. Ніна і Кайн ловлять листя, яке жене вітер.
— Хто зловить отой найбільший листок, той виграє! — вигукує Ніна.
Вона біжить за найбільшим листком. Обоє підстрибують високо-високо, щоб зловити. Але вітер щоразу його відносить. Так мало-помалу вони відходять від своєї нори. По хвилі Кайн кричить:
— Глянь туди!
Він знайшов поміж моху гномову шапку.
— Мабуть, це якась шапка, — каже Ніна.
Кайн пробує надіти її на голову. Але заважають вуха.
— Візьмемо з собою. У неї можна буде щось класти.
— А що?
— Скажімо, он те, — відповідає Ніна.
Вона також щось знайшла: Буркотунові рукавички, звіяні вітром, зачепилися за кущ ялівцю. Вони висять і мовби манять її до себе. Ніна їх знімає. Але не кладе в шапку.