Різдво у лісі
- Автор: Старк Ульф, Эриксон Эва
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-608-4
- Переводчик: Галина Николаевна Кирпа
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Різдво у лісі». Краткое содержание книги:
Чи вдасться вухастикам зустріти свято в родинному затишку — читайте у різдвяній казці відомого шведського письменника Ульфа Старка, яку дивовижно проілюструвала Ева Еріксон.
Адже гномові не годиться їхати на санчатах абияк.
— Веселого Різдва! Я привіз ваших дітей! — гукає він.
— А ми привезли гнома! — гукають Ніна та Кайн.
Вони зістрибують із санчат просто мамі й татові в обійми. А кроленята й миші обступають гнома і без кінця-краю обіймають його.
— Ви мене задушите! — сичить він, але доволі доброзичливо.
— На Різдво годиться без кінця-краю обійматися, — кажуть вони.
Потім тато-кролик, попри все, іде надіти на голову капелюх, щоб можна було зняти його й поклонитися.
— Ласкаво просимо, любий гноме, — каже він. — І дякуємо, що ти привіз сюди наших дітей.
Буркотун стягає зі своєї голови шкарпетку й собі кланяється.
— Я не хотів, щоб вони жили в мене, — каже він.
Потім дідусь співає свою пісню. Він співає її двічі поспіль, бо вона дуже коротка:
Тоді вони танцюють навколо ялинки. А потім заходять в нору і їдять горіхові пироги, пюре з коріння, варені шишки, чорничне печиво і листяні битки, поки не лишається нічого. Врешті надходить черга подарунків.
Гном отримує багато всякої всячини. Та найбільше радіє, коли йому вручають червоний вимпел — його улюблену гномську шапку.
— Красненько дякую, — каже він. — Я без неї, як без рук! І вона якраз на мене. Це моє найкраще Різдво за сто років.
— Наше теж, — каже Ніна. — А можна тебе щось запитати?
— Можна, тільки коротко, щоб мені не довелося довго відповідати.
— А чого святкують Різдво?
— Через те, що на світ з’явилося дитя, — відповідає гном.
— Тоді в нас подвійне свято, — каже тато. — Бо в нас з’явилося двоє дітей!
Потім він дивиться на Ніну та Кайна.
— Щасливого Різдва! — вигукує тато, підкидаючи капелюх до неба.
Тут прокидається джміль і летить за ним угору.
25
Коли в усіх стала паморочитися голова від танців, щастя та їжі, вони лягають спати, а Буркотун тишком-нишком виходить з нори. Він нагрібає велику гору снігу і гарненько її утрамбовує. У місячному світлі та гора скидається на півмісяць, що дивиться із землі в небо.
Гном приносить відро води і поливає ним снігову гору.
До ранку на тріскучому морозі вона береться кригою. Він прорубує в неї вхід і викидає надвір зайвий сніг так, щоб лишити тільки велетенське крижане склепіння.
Потім Буркотун усюди запалює свічки.
Коли в нього все готове, він іде будити решту.
— Вставайте! — кричить він. — Починається заутреня!
— Заутреня? Що це таке? — питає Ніна.
— Найурочистіша мить, — пояснює Буркотун. — Треба спокійно сидіти в особливій будівлі. Не танцювати. Не їсти. Не обійматися без кінця-краю. Просто сидіти і тішитися, що на світі є діти. Добре було б мовчати. Можна хіба що співати. Покваптеся і візьміть з собою те, на чому будете сидіти.
Усі беруть з собою стільці, ослінчики, подушки з трави та моху і йдуть до гномової крижаної будівлі.
— Ой! — вигукують вони.
А потім:
— Леле!
І знов:
— Дивовижно!
Бо нічого красивішого ніхто з них не бачив.
Крізь склепіння сяють зірки. А свічки сяють долі. Вони сидять усередині і тішаться тим, що на світі є діти.
Співають чорні дрозди. І вільшанки. І гуде джміль. А всі решта сидять тихо. Так вони сидять і радіють доти, доки сходить сонце і все крижане склепіння стає червоне.
Тоді Буркотун підводиться й скрадається до виходу.
— Ти повернешся наступного року? — питає Ніна.
— Можливо, — відповідає гном. А потім додає: — А може, й ні.
Бо тієї миті він згадує про те, що він не хто-небудь, а Буркотун.