Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ООО Издательство “Добрая книга”
- ISBN: 978-5-98124-561-9
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)». Краткое содержание книги:
Розділ 1
1
Тепловоз якось уже дуже акуратно притулився буферами до буферів спецплатформи. Брязнули замки автозчеплення. Глибоко зітхнув головний конструктор Юлій Борисович Харитон, останній раз торкнувся рукою полірованого боку товстунки: не підведи, мила, не підкачай, голубонько. І кольнуло: але ж він її, фаворитку свою, проводжає в останню путь.
І, відвернувшись, уже не дивлячись на неї, махнув спересердя машиністу: виводь!
Тепловоз плавно, немов неохоче, потягнув платформу, вивів її з цеху і завмер. У місячному світлі блиснула красуня тим смарагдово-срібним відливом, який лягає поперек Дніпра в ясну ніч. Якщо б хтось не знав, що на платформі вивезли бомбу, то цілком міг подумати, що це зовсім не бомба, а маленький витончений підводний човник для диверсантів: до того добрий, до того прегарний, як застигла краплинка. Але сторонніх тут немає. Тут чужі не ходять. Тут тільки свої. І всі тут знають, що це не човник зовсім, а щось зовсім інше. Тут всі відають, що в цій восьмиметровій «краплинці» вкладена міць, якою ніхто раніше ніколи не володів.
Надпотужні бомби належить виводити зі складальних цехів тільки вночі. І тими ночами всім, хто просто не залучений у відвантаження виробу, належить спати. Але хто ж в таку ніч засне?
Поруч зі складальним цехом належить бути тільки тим, хто безпосередньо бере участь в останніх приготуваннях. Решті тут не місце. Їх тут і немає. Вони трохи збоку, за вікнами цехів і лабораторій. Кожне вікно, яке на майданчик складального цеху виходить, окулярниками в білих халатах обліплене. Хто ж устоїть перед спокусою глянути на своє творіння. Хоч здалеку. Хоч краєчком ока. Кожен крихітку своєї душі вніс у створення красуні. Але в готовому вигляді її рідко хто бачив. І ось виплив тепловоз із цеху, витягнув платформу з блискучою «краплинкою», і прокотився переможний крик по коридорах, кабінетах і залах: ох, до чого ж прегарна!
Як же «краплинку» повезуть? Прикриють брезентом? Зовсім ні. Спочатку її закріплять так, що не ворухнеться. І обгородять сталевими смугастими чорно-помаранчевими фермами, намертво прикрутять одну до іншої, спорудять з них міцний каркас. Навіть якщо станеться аварія і буде «краплинка» перекидатися разом з вагоном, - каркас врятує її від синяків та ударів.
При подорожі по країні платформа з «краплинкою» виглядатиме немов звичайний поштовий вагон без вікон, в міру замурзаний, в міру пом'ятий, з усіма відповідними написами на бортах. А на час складання виробу дах і стінки вагона зняли. Після завершення збирання могутній кран повернув стінки й дах туди, де їм належить бути, накривши «краплинку» немовби великою залізною скринею.
Але це не все. «Краплинка» ніжності вимагає й особливої турботи. У вагоні її затишному мікроклімат створений, - дивись, улюблениця, не замерзни. Ночі ж холодні. Жовтень уже настав.
Окинули вагон прискіпливим примруженим поглядом ті ж товариші, яким належить, кивнули: все в порядку, вагон як вагон. Ніхто на цей вагон уваги не зверне. Тепер локомотив відведе поштовий вагон на запасні колії. Тут сформують поїзд: тепловоз, вагон охорони, вагон техперсоналу, головний вагон з вантажем, вагон забезпечення апаратурою і ще один вагон охорони.
У цьому ж глухому куті змінять машиністів. Ті, які бомбу бачили, особливо перевірені. Вони тут працюють, вони тут живуть; і вони самі, і їхні діти назавжди тут і залишаться. А нова бригада машиністів поняття не має, що пощастить: вагони - вони і є вагони, всі зелені, всі однакові.
В дужках слід зауважити, що й охороні нічого знати, що вона охороняє. Охороні треба тільки пам'ятати статтю «Статуту караульної служби»: пильно охороняти та стійко обороняти. Решта - не їх собача справа.
Призначення ешелону - місто Горький. Це кінцева станція. Першим піде ешелон з локомотива і десятка товарних вагонів. За ним - основний, той, який «краплинку» везе. Машиністам основного поїзда наказ: триматися ближче до переднього, не випускаючи з уваги червоний ліхтар на останньому вагоні. Позаду - ще один ешелон, теж на видимій дистанції. Так він і мчав слідом до самого Горького. Правда, не насідаючи.
До Горького доїхали без пригод. Тільки помітили машиністи дивину: жодного зустрічного поїзда не трапилося. Що за нісенітниця? Начебто весь рух аж до Горького завмер. Дива.
У Горькому - кінець шляху.
Але це тільки так машиністам та охороні оголосили, подякувавши за ударну роботу. У Горькому змінили всі три локомотиви всіх трьох потягів разом з машиністами і всю охорону. Заодно - і всю документацію всім трьом ешелонам. Виходило за документами, що начебто прибули вони з Ташкента.