Нафта

Роман «Нафта» (починаючи з другої редакції) має постати у вигляді текстології невиданого тексту (що вважається монументальним твором, сучасним «Сатириконом»[5]). Увесь роман складається з чотирьох-п’яти рукописів, які часом узгоджені між собою, часом не узгоджені, деякі з них містять факти, а інші — ні і т. д. Отож відтворення слід проводити, звіряючи з різними рукописами, що збереглися (з яких, приміром, два є несправжніми, що містять цікаві, карикатурні варіанти, наївні чи «створені у стилі»); крім того, слід послуговуватися додатковими матеріалами: листами автора (питання справжності яких є не вирішуваною філософською проблемою), листи друзів автора, які згадують про свою обізнаність з рукописом (які суперечать один одному), усні свідчення, які переказували у газетах, збірках чи збірниках канцон тощо. Також існують ілюстрації до твору, зроблені вочевидь автором власноруч. Ці малюнки неабияк допомагають відтворити сцени чи уривки, яких у тексті бракує: вони дуже чіткі за описом, і, попри те, що йдеться про вельми високоякісні графічні роботи, хоч і дуже маньєристичні за своїм стилем, поряд із літературним відтворенням відбуватиметься й відтворення критично-фігуративне. Відтак, аби заповнити численні прогалини в романі й розширити знання читачів, буде оброблено величезну кількість історичних матеріалів, які пов’язані зі змістом твору, а надто щодо того, що стосується політики й особливо історії ЕНІ. Серед таких документів: газетні статті (репортажі в ілюстрованих журналах, як от «Еспрессо» тощо), у такому разі вони будуть процитовані в повному обсязі; усні свідчення, занотовані в інтерв’ю тощо, дані іншими персонажами чи навіть свідками; рідкісні кіноматеріали (у такому разі відтворення буде критичним, таким самим, як відтворення літературно-фігуративне, не лише філологічним, а й стилістичним та атрибуїстичним[6] — напр. «Хто зняв таку-то документальну стрічку?»). Отже, автор критичного видання «підсумує» на основі цих документів, пишучи поволі, об’єктивно, сухо, окремі уривки з історії, за допомогою яких пов’яже між собою різні фрагменти твору, який «реконструюється». Такі фрагменти будуть записані у розділах, упорядкованих редактором. Часом ці уривки достоту відповідають оригінальному тексту (уривки, текст яких майже цілковито співпадає у всіх рукописах, не враховуючи несправжні, які й надалі наштовхують на цікаві варіанти). Через фрагментарність твору іноді трапляється так, що, наприклад, окремі «уривки розповіді» хоч самі по собі й є бездоганними, але їх неможливо зрозуміти, чи, приміром, визначити, чи йдеться про те, що сталось насправді, чи про марення, чи про здогади якогось героя твору.