Африка, сни

Ну, це, возможно, й не аж така хуйня, як прєдидуща, але всьо равно. Потому шо був — щас не вспомню фамілії — один такий учоний. І от він дєйствітєльно обнаружив, шо существуют такі жанри, в которих на перший план виходе всяческє ексцентрічне повєдєніє, неумєстні діалоги, нарушеніє етікєта, в том числі рєчєвого. В смислі непристойної похабєні, которої у Подерв’янського — як у тій п’єсі масла. Но вєдь і серйозних академічних дискусій у нього тоже дохуя! Шоб не бить голословним. Каждий з нас, желая постічь природу краси, з дєтства зачитувався, ясне діло, ізбранними творами Платона. І виніс оттуда такий урок, шо «краса одного тіла і краса іншого — то ніби сестри рідні, і якщо прагнути до ідеї прекрасного, то безглуздо думати, що краса у всякому тілі не та сама». А шо на це шпрех Подерв’янський? «Ну от смотрітє, от ви говорітє, шо Валька некрасіва, а лєбєдь красівий? — Красівий. — А от давайте, шоб у вас була така шия, як у лєбєдя, отакі лапи красні і пір’я кругом, тоже красіво, а?.. Так і остальноє: лєбєдь красівий, як лєбєдь, а обізяна, как обізяна. Хулі не ясно?». І шо, Платоне Сократовичу, скуштували калокагатії? Так отож. І в цім полягає другий феноменальний момент: Подерв’янський так шутіт-шутіт, но і про фундаментальні вопроси битія не забуває, самостоятєльно пошукать які і предлагається читачам цієї книги.

І знову ж: перший-ліпший митець, який-небудь Омелян Косопизд або, припустимо, Альфред Залупенко вам, звичайно… А втім, шо воно, блядь, одне з другим може вам сказати? Знав я одного такого художніка в юності. Сєкрєт, утвєрждав він, успєха состоїт в том, шоб сумєть послати к хуям чим побільше народу. Тоїсть шоб обіжати людей наліво й направо, бо приятності забуваються, а обіди — нікада. Ну то в етом аспєкті Подерв’янський, само собою, настоящій сенсей. Боже мой, кого він тільки не обіжає: жидів, татар, масонів, негрів, біларусів, не згадуя вже про тьолок, бо тьолка в його п’єсах (кромє кіносценарної Галі і телесценарної Кривенької Качечки) — це як не алкоголічєская подорва, то егоїстична і дурна блядь, як не юродива старушка, то коняка з конкурірующего коллєктіва тощо. Та ладно би в п’єсах — він же й есе пише. Почитайте, шоб далеко не ходить, «Знамена самураев». Там же прямо написано, мовляв, «назначение девочек — это покорение самцов (блестки и побрякушки), с последующим деторождением и налаживанием комфортного быта. Сразу видно, что жизненные цели этих созданий абсолютно несовместимы. Ясно также, что для какого-то внятного развития истории кто-то из них должен доминировать, или же они должны каким-то образом друг с другом договориться. Если бы они сумели это сделать, история была бы совершенна, как Ветер, Лес, Пламя и Горы, — но она темна, глупа, бессмысленна и кровава».