Бхомбол-ватажок

І цього вечора, спокусившись печивом, Манке кинув уроки й подався в храм. Ввійшовши всередину, він побачив, що в храмі зібралося багато люду. Посеред храму на мідній підставці горів світильник, а в притворі була напівтемрява. В сутінках обличчя людей ледь видно, та знайомого завжди можна пізнати.

Манке поглянув довкола, його увагу привернуло щось біле праворуч, коло масивної колони. Деякий час він придивлявся, але так і не міг зрозуміти, що то було. Манке повільно наблизився до білого предмета і, нахилившись, побачив, що це сидить людина, з головою закутана в чадор.[6] Помітивши Манке, людина зіщулилась.

— Так ось ти куди втік, Бхомболе! — раптом захихикав Манке.

— Мовчи!

— Чому? Тут же нікого нема. Де ти був весь день? Ми тебе так шукали…

— На індиговій[7] фабриці.

Ця фабрика — вірніше, руїни її — стояла в самому кінці міста, на березі річки. Давним-давно там справді була велика фабрика індиго. Але зараз від неї залишилась тільки здоровенна розвалена кам'яниця, великі чани, в яких квасили колись індиго, та уламки машин.

Місце те було безлюдне. Дерева бел і кучеряві фігові дерева кидали густу тінь, і здавалося, ніби ти в царстві злих духів. Навіть опівдні там моторошно. Подейкували, що сам хазяїн фабрики Буль-сагіб[8] обернувся в злого духа, що він частенько, примостившись на краю даху зруйнованого будинку і звісивши довгі ноги, горлає англійські пісні, а іноді в білих панталонах і з костуром у руці походжає собі поміж чанів серед густих колючих заростів.

— І тобі не страшно було? — спитав Манке.

— А чого боятися?

Тим часом жрець, закінчивши відправу, просурмив у черепашку й зачинив двері храму. Почали роздавати печиво.

— Ти не підеш додому? — спитав Манке.

— Ні… А нащо ви мене шукали?

— Нас послав добродій Чокроборті і твій дядько.

Бхомбол дуже боявся свого дядька. Той служив управителем у конторі заміндара[9] в Чормадаріпурі і кілька днів тому приїхав у відпустку. Завтра він поїде. Під час свята Пуджі[10] дядько повинен бути в Чормадаріпурі. Нещодавно він відшмагав небожа лозиною. На вулиці зібрався цілий натовп, щоб подивитися на це видовище. І хоча біль від ударів уже минув, Бхомбол не забув ганьби. І щоб він знову потрапив у лапи цього тигра?

— Манке, — сказав Бхомбол, — відійди од мене, бо одразу всі здогадаються, що я тут.

— Ніхто не здогадається.

— А я тобі кажу: відійди!

Манке злякано позадкував: не послухаєш — Бхомбол обов'язково відлупцює.

Бхомбол знову закутався з головою.

В цей час відчинилися двері, і жрець з кошиком печива в руках увійшов у притвор храму. Роздаючи печиво, він врешті дійшов і до Бхомбола. Побачивши хлопчика в такій смиренній позі, жрець вирішив, що цей особливо благочестивий віруючий самовіддано молиться Крішні, і ткнув йому цілу жменю печива.

Бхомбол затремтів од радощів, йому ніколи не доводилось одержувати так багато печива за один раз.