Бхомбол-ватажок
- Автор: Митро Кхогендронатх
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Сидоренко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Бхомбол-ватажок». Краткое содержание книги:
Написав цю книгу письменник Кхогендронатх Мітро, який давно і багато пише для дітей і користується великою популярністю в Індії.
Повість «Бхомбол-ватажок» (частина перша) була написана 1935 року і одержала премію «За кращу дитячу книгу». До 1953 року книга витримала сім видань. Читачам так сподобався сміливий герой, що вони протягом багатьох років засипали письменника листами, в яких просили розповісти ще щось про Бхомбола-ватажка Писали і маленькі читачі, і читачі, які стали дорослими.
І ось 1953 року, йдучи назустріч цим проханням, К. Мітро написав другу частину повісті.
У нашому виданні обидві частини об'єднані в одну книгу.
Читаючи цю повість, ви разом з її героєм Бхомболом зробите цікаву подорож по незнайомих вам полях і дорогах Бенгалії і взнаєте багато цікавого про життя ваших індійських однолітків.
— Ану, спробуйте! — відказав Бхомбол.
— А, то ти так! — I гончар поліз на дерево.
Праворуч була кухня; гілля лимонового дерева майже торкалося її даху.
Бачачи, що гончар лізе на дерево, Бхомбол почав дертися ще вище.
Обидва виявилися мастаками лазити по деревах. Але Бхомбол мав велику перевагу: він був легший.
— Тримай, тримай його! — репетувала знизу гончарева дружина, розмахуючи чаплією. — Хапай його за ногу!
На галас прибігли сільські дітлахи. Побачивши на дереві гончара якогось незнайомого хлопчика, вони й собі заходилися голосно кричати.
«Кінець, — подумав Бхомбол. — Тепер я уже не викручусь! Але все-таки треба спробувати якось утекти».
Здавалося, гончар от-от схопить його.
Раптом Бхомбол помітив, що дах кухні прямо під ним. Він миттю опустився по гілках, став на дах, стрибнув з нього на землю і кинувся навтіки, все ще тримаючи лимон під пахвою.
— Тримай його, тримай! — заволав гончар і слідом за Бхомболом скочив на дах, а звідти на землю, але, пробігши кілька кроків, спіткнувся і простягся на весь зріст.
Хлопчаки зловтішно засміялися і заплескали в долоні — гончар і їм не дозволяв ласувати лимонами.
Перед втікачем виднілися бамбукові зарості, за ними — став, а там був уже й шлях. Бхомбол біг до шляху.
Оглянувшись, вій побачив, що за ним ніхто не женеться. Тільки чути було, як репетувала гончарева дружина:
— Розбійник, негідник, смердючий щур!
7. У БАБУСИНІЙ ХАТІ
Бхомбол ішов, відсапуючись.
По обидва боки дороги стояли хатки під солом'яними стріхами. По стінах на дах плелося огудиння гарбузів. Де-не-де на ньому порозпускалися великі жовті квітки й з'явилася зав'язь. Біля однієї хатини був тік, біля другої — хлів.
Коло дороги під деревом манго зібралася юрба хлопчаків. Вони прив'язували до хвоста собаці бляшану банку на довгій вірьовці. Дурний пес стояв і спокійно чекав, поки прив'яжуть банку. Бхомбол зупинився й собі подивитися на видовище.
Прив'язавши вірьовку, хлопці пустили собаку. Той одразу ж кинувся навтіки. Та що швидше він біг, то дужче деренчала бляшанка. Вслід за собакою з галасом мчала дітвора. Бхомбол мало не луснув від реготу. Потім він вирушив далі. Трохи пройшовши, хлопець оглянувся; він побачив, що собака, задерши хвоста, мчить полем, вірьовка волочиться за ним, але бляшанки вже нема.
Пройшовши ще трохи, Бхомбол потрапив у густі зарості очерету над дорогою. Трохи далі стояли дві хатини під солом'яною стріхою; на подвір'ях біля них було дуже чисто, а по стрісі слалося гарбузове огудиння. Хатинки були обгороджені живоплотом. Неподалік блищав старий, зарослий лататтям став з порозвалюваними сходами до води. На березі росло кілька кокосових пальм.
Дув легенький вітрець. Від голоду і втоми у Бхомбола злипалися очі. Раптом він побачив, що з-за однієї хатини, лаючи когось, вийшла бабуся із сивим, як джут, волоссям. У роті в неї не було жодного зуба.
— Ти чуєш, негіднице! — кричала вона. — Іди попоїси! Цілий день никаєш попід чужими дверима і заробляєш стусани. І люди кажуть, що я тебе не годую. Де ж ти ділася? Шурі, Шурі!.. Не озивається! А переполошила весь куток…
Бхомбол вирішив, що бабуся лає свою онуку. Старенька помалу вийшла на дорогу.
Тепер Бхомбол розглядів, що в руках вона тримала мідну миску.
— Шурі! — знову погукала бабуся. — Люба моя Шойробхі!..
Цього разу хтось обізвався. З хащів, мукаючи, вискочила біла корова, а слідом за нею руде теля.
Виходить, це корову звали Шойробхі?.. Бхомболу стало смішно.
— Іди до мене, попий рисового пійла, — примовляла бабуся.
Шойробхі глянула на неї, крутнула головою і, задерши хвоста, подалася в поле.
Розхлюпуючи пійло по дорозі, щось буркочучи, старенька пішла назад.
Досі вона не помічала Бхомбола. А тепер побачила і, прижмурившись якусь мить пильно дивилася на нього.
— Хто це там? — спитала вона нарешті.
— Я, — відповів Бхомбол.
— Хто «я»?
— Бхомбол.
Приставивши долоню до вуха і нахиливши голову, старенька перепитала:
— Як ти сказав? Томбол?
Бхомбол розсердився.
— Ні, не так! — щосили закричав він. — Бхомбол!
— Це все одно, — відказала бабуся. — Ти чого туди забрався? Мерщій вилазь. Нещодавно там бачили велику кобру. Ще б трохи — і синок рибалки Редхо віддав би богові душу!
Бхомбол миттю вискочив на дорогу і підійшов до старенької, злякано позираючи на зарості.
— Ти чий? — спитала бабуся.
— Добродія Чакі.
— Добродія Чакі? В нашому селі такого нема. Де ж твоя домівка?