![Срібні ковзани [Hans Brinker, or The Silver Skates - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/7/3/sribni-kovzani-hans-brinker-or-the-silver-skates-uk-download.jpg)
Срібні ковзани [Hans Brinker, or The Silver Skates - uk]
- Автор: Додж Мэри Мейпс
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Дітвидав УРСР
- Переводчик: Ірина Стешенко
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Срібні ковзани [Hans Brinker, or The Silver Skates - uk]». Краткое содержание книги:
Ця захоплююча книга оповість вам про життя простих людей Голландії; про веселу й повчальну подорож хлопчачої ватаги по каналах країни; про чесного, мужнього Ганса Брінкера та його добру сестру Гретель, що були єдиною втіхою пригніченої нуждою матері; про те, як славетний доктор Букман врятував од злигоднів сім’ю Брінкерів, вигоївши їхнього батька, а також про великі ковзанярські перегони, в яких узяли участь хлопці й дівчата містечка Брука, що прагнули здобути жаданий приз — срібні ковзани.
Повість «Срібні ковзани» була створена майже сто років тому. Її автор, американка Мері Додж, ніколи не бувала в Голландії, але багато про неї читала і заочно полюбила працьовитий голландський народ. Історія Ганса Брінкера, що її вона розповідала своїм малим синам, лягла в основу книги, яка стала одним з найулюбленіших творів дітей усього світу.
Variant2:
Улюблена з дитинства повість Мері Мейп Додж про казкову Голландію — країну тюльпанів і гребель, де взимку всі катаються на ковзанах, а на Різдво трапляються дива. Цей твір перекладений багатьма мовами і відомий в усьому світі. Розповідаючи зворушливу історію з життя голландських школярів минулого століття, письменниця запрошує у захопливу подорож країною, наводить цікаві відомості з географії та історії Голландії, описує звичаї жителів цього самобутнього краю.
Для дітей середнього шкільного віку.
— Ха-ха-ха! — розреготалася Гретель. — Ловко впав!
Але під її грубою синьою кофтиною билося ніжне серце і, все ще сміючися, вона відразу ж повернулась і легко підлетіла до свого брата, що лежав нерухомо навзнак.
— Ти не забився, Гансе?.. О, та ти смієшся!.. Ну ж бо, впіймай мене!.. — і дівчинка швидко побігла вперед. Тепер вона вже не тремтіла від холоду: щоки їй палахкотіли, очі весело блищали.
Ганс схопився на рівні ноги і кинувся, як стріла, за нею навздогін; але не так-то легко було впіймати Гретель. Проте не встигла вона далеко відбігти, як її ковзани почали теж скрипіти.
Розуміючи, що часом краще схитрувати, ніж ризикувати, Гретель раптом повернулася й полетіла просто в обійми своєму переслідникові.
— Ха-ха-ха! Я піймав тебе! — скрикнув Ганс.
—- Ха-ха-ха! Навпаки, — я піймала тебе! — відказала дівчинка, намагаючись вирватися від нього.
В цю хвилину пролунав ясний, дзвінкий голос, — хтось гукнув:
— Гансе! Гретель!
— Це мама, — промовив Ганс, і обличчя його враз стало серйозне.
Тепер уже ввесь канал вилискував, мов золото, під сонячним промінням. Вранішнє повітря було чисте й/свіже, і ковзанярі все прибували. Дітям дуже не хотілося повертатися додому. Але Гретель і Ганс були хороші діти: їм і на думку не спадало датися на спокусу й побігати ще трохи по каналу; отже, вони квапливо поскидали свої ковзани, не розв’язавши навіть і половини вузлів, та й подалися додому.
Ганс, широкоплечий, з густим білявим волоссям, був на голову вищий від своєї блакитноокої маленької сестрички. Він мав п’ятнадцять років, а Гретель — тільки дванадцять. Ганс був міцної будови, дужий хлопчик, з чесними очима, а на чолі йому немов було написано: «Тут все гаразд», точнісінько так, як над порталом кожного маленького голландського «зомергюйсу»[1] завжди стоїть якийсь доречний вислів.
Гретель була гнучка і жвава; в очах їй танцювали вогники, а коли хто, бува, дивився на неї — на щоках їй то спалахували, то зникали ніжні рум’янці; отак, як грядка рожевих та білих квітів здається часом то блідою, то яскраво-рожевою, коли на неї дмухне вітер.
Тільки-но діти відійшли від каналу, як відразу ж побачили свою рідну домівку. Висока постать їхньої матері, в кофтині, спідниці та чепчикові, що щільно прилягав до її голови, вимальовувалась у перекошеному отворі вхідних дверей, немов картина у рамі. Аби їхня хатина стояла навіть за милю звідти, однаково дітям здавалося б, що вона близенько. У тій плоскій країні можна навіть на великім віддаленні цілком виразно розрізнити всілякі речі, починаючи від курчат і кінчаючи вітряками. Коли б не було там дамб і високих насипів коло каналів, можна б стати де завгодно в середині Голландії, оглядати її всю, аж до обрію, і не побачити ніде не те що гір, а й горбів чи то пагорків.
Ніхто не знав цих дамб краще за матусю Брінкер та обох засапаних дітлахів, що бігли зараз на її поклик. Але раніш ніж розповісти вам, чому це саме так, дозвольте мені проїхатися разом з вами у кріслі-гойдалці в ту далеку країну, де ви, може, вперше побачите деякі курйозні речі, що їх Ганс та Гретель бачили щодня.
РОЗДІЛ II
Голландія
Голландія — одна з найоригінальніших країн під сонцем. її слід було б назвати — «Країна неймовірних речей» або «Країна суперечностей», вона-бо майже всім відрізняється від інших країн світу. Перш за все, більша частина Голландії лежить нижче морського водорівня. Гігантські дамби, чи то загати, що їх споруджено з величезним витраченням сил та коштів, примушують океан триматися в загаданих йому межах. В деяких місцях узбережжя незмірна вага океанської води безупинно навалюється на суходіл, і бідолашна земля ледь-ледь витримує її тиск. Але інколи дамби прориває, крізь них починає просочуватися вода, і це тягне за собою згубні наслідки. Ті дамби дуже високі й такі широкі, що місцями на них стоять будівлі, ростуть дерева. На дамбах навіть промощено чудові дороги, що з них коні можуть дивитися вниз на придорожні будиночки. Часто-густо кілі кораблів, що пливуть по воді поза дамбами, опиняються вище за дахи будинків, що стоять на низькодолі. Лелека, що ляскотить до своїх пташат на шпилі високого даху, може вважати, що гнізду його не загрожує ніяка небезпека, — воно ж бо звито так високо! А проте — жаба, що кумкає десь недалечко в очереті, частенько буває ближче до зірок, ніж отой лелека. Водяні комахи плавають туди й сюди над головами ластівок, які кубляться в димарях; а плакучі верби схиляють свої чола, немов соромлячись, що не можуть дотягтися до очерету.
1
Зомергюйс — літній будиночок.