Північні оповідання
- Автор: Лондон Джек
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 966-661-084-1 966-339-099-9
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Північні оповідання». Краткое содержание книги:
Сповнені глибокої житейської правди і сюжетної динаміки, «Північні оповідання» справедливо вважаються одним із найкращих зразків світової літератури, ними ось уже понад століття щиро захоплюються юні читачі.
Напівіндіанець із «Північної Одіссеї», якого Мелмют Кід назвав Улісом, за аналогією із героєм Гомерової «Одіссеї», поклав життя на те, аби повернути собі несправедливо викрадену в нього білим завойовником Акселем Гундерсоном дівчину Унгу. Врешті-решт, після тривалих блукань «землями білих», після виснажливих переходів льодовими пустелями і навіть після неймовірної втечі зі справжнього рабства в північному російському порту, він таки вистежує свого кривдника й заморює його голодом. Але так і не може збагнути, що в такий спосіб убиває й Унгу. Будучи вже на порозі голодної смерті, від останньої дивом упольованої здобичі Аксель Гундерсон не бере ні крихти, а все несе коханій дружині, аби врятувати її… Унга ж, дізнавшись, ким є їхній провідник насправді, кидається на Уліса з ножем. Сама ж залишається помирати у льодовій пущі поряд із тілом свого Акселя…
В Уліса є ще одна ідея — борг перед Мелмютом Кідом, який заплатив викуп за майже незнайому йому людину; й Уліс таки повертає Мелмютові цей борг.
Так, ідея ідеї не рівня. Помста чи нажива за будь-яку ціну («З рубцем на щоці», «Тисяча дванадцяток» та ін.) не доводять людей до добра. Натомість вияви вдячності, справедливості, дружби, самовідданості цінуються дуже високо. Але чи не найвище — саме життя. Мабуть, найвиразніше це проглядається в одному з найкращих творів Джека Лондона — оповіданні «Жага до життя», яке хоч і написане значно пізніше від північного циклу, але близьке до нього за художньою переконливістю й глибиною проникнення в людську психологію.
Двоє виснажених голодом чоловіків зі своїми трофеями — мішечками намитого золота — добираються безлюдними північними землями до рятівного моря, де їх має підібрати корабель. Але коли один із них підвернув ногу — товариш без жодного докору сумління кинув його самого. Та от жаги до життя цьому товаришеві забракло, на відміну від жадоби до золота, — його погризене вовками тіло поряд із незайманим мішечком золота знайде відтак кинутий мандрівець, який наважився позбутися в дорозі своєї заважкої й абсолютно безглуздої тут золотої ноші. Витримавши неймовірні злигодні, своєю жагою до життя перемігши навіть вовка, він таки добирається до рятівного корабля. А там, оклигавши, збирає сухарі у матраці, в пазусі, у найнеймовірніших місцях…
Моторошна картина! Але чи завважували ви, дорогі читачі, як наші ж таки бабусі й дідусі, яким випало на долю пережити штучно організований тоталітарним сталінським режимом страшний голод 1933 року, дотепер у скринях та на горищах роблять запаси продуктів…
Глибока житейська правда — ось що особливо цінне в творах Джека Лондона. Так, вона подекуди страшна, ця правда — але тим переконливіша.
Своїми книжками письменник наполегливо доводив, що і в найтяжчих обставинах, найжорстокіших випробуваннях людина не є безпорадною. Все вирішують її духовні якості, її воля, людяність, почуття морального обов'язку, віра. Саме ці риси не дають розчинитися книжкам Джека Лондона в безконечних потоках усеможливої сучасної й не дуже белетристики, а до глибини душі заполонюють юного читача; вчать його жити за законами правди й моралі; дарують йому впевненість у власних силах і можливостях на довгій і часто тернистій дорозі життя.
Іван Андрусяк
ЖАГА ДО ЖИТТЯ
Хто добре жив і кинув все,
лиш той здобуде гарту, –
і виграти потрапить той,
хто ставить все на карту.[1]
они ступали, кульгаючи, до річки; сходячи вкритим каменюками берегом, передній заточився і мало не впав. Обидва були стомлені й виснажені, з облич їм не сходив вираз тупого терпіння, що його карбують тривалі знегоди. На спині вони несли важкі клунки, загорнені в укривала і підтримувані ремінцями, які вони накинули на лоби. Кожен ніс рушницю. Вони ступали, схиливши низько плечі, а ще нижче голову, втупившись очима в землю.
— Якби нам бодай два патрони з тих, що в схованці, — промовив задній.
Голос його звучав одноманітно, без усякого виразу. Він говорив байдужно, і перший, заходячи в молочно-білий потік, що шумував між каміння, не озвався ні словом.
Слідом за ним у річку ступив другий. Вони не роззувалися, хоч вода була холодна, як крига, — така холодна, аж кості нили і затерпали ноги. Подекуди шумливий вир сягав їм до колін, і обидва вони втрачали опору.
Той, що йшов позаду, посковзнувся на гладенькому валуні й ледве не впав, але в останню мить утримався на ногах, голосно зойкнувши з болю. Мабуть, у нього запаморочилась голова; заточившись, він випростав вільну руку, ніби шукав опертя. Ставши рівно, він спробував ступити вперед, але знов похитнувся і мало не впав. Тоді він поглянув на товариша, котрий навіть не озирнувся.
1
Переклад Н. Дубровської та Галини Яр.