Чорна Брама
- Автор: Михайлов Виктор Семенович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: К. А. Срібна
- Жанр: Морские приключения
Электронная книга - «Чорна Брама». Краткое содержание книги:
З сторожового корабля прикордонники помітили в наших водах невідоме судно. Як згодом з'ясувалося, ворог намагайся висадити диверсанта в районі скелі Чорна Брама. Підозрілий інтерес до таємничої скелі виявляє й інший ворожий мотобот.
Радянські моряки викривають підступні плани ворожої розвідки і знешкоджують їх.
Корабель без попереджувальних сигналів ішов повним ходом у тумані. Невідоме судно не відповідало на запитання.
Вийнявши з рота люльку, Поливанов повернувся до помічника і мовчки показав на північ. Дев'ятов прислухався і вловив слабенький подих вітру. Коли північний вітер подужчає, туман зникне так само швидко, як і з'явився.
У сонячну погоду з моря видно півострів, його, береги здаються безлюдними. Але насправді це не так. У заметеній снігом сторожці розміщено пункт спостереження. Приклавши до очей морський бінокль, стоїть на посту прикордонник і пильно вдивляється у далечінь.
Ось повіяв вітер і легесенько, наче завісу, підняв над морем туман, потім подув сильніше, ще сильніше, і на крутих перекатах зибу зазолотилися бліки світанку. Несподівано, глянувши на південний схід від сторожки, прикордонник побачив на дуже далекій відстані судно.
Через кілька хвилин вахтовий офіцер «Завірюхи» вручив командирові корабля радіограму:
«Невідоме судно без флага пройшло курсом сто шістдесят за три милі на південний схід від ПС-5».
Поливанов спустився у штурманську рубку і, визначивши на карті, де перебуває невідоме судно, назвав новий курс.
«Завірюха» поспішала до затоки Трегуба. Вітер дужчав і з силою зривав баранці з коротких хвиль.
Пологі сопки півострова було видно праворуч за двадцять сім кабельтових. «Завірюха» йшла мористіше від невідомого судна.
Зник за кормою маяк.
Минуло кілька хвилин, і вахтовий сигнальник доповів:
— Ціль праворуч тридцять! Дистанція сорок кабельтових!
На ходовий місток піднявся замполіт капітан-лейтенант Футоров.
Розглядаючи судно у бінокль, Дев'ятов доповідав:
— Судно без флага. Суховантажне. Дві щогли. Чотири лебідки. Іде з малим вантажем.
— Маркіровка? — запитав командир.
— Труба жовта, смуги: чорна, зелена й червона…
— Маркіровка суден пароплавної компанії Канберра-Ландорф-Гамбург, — доповів штурман.
— Дати сигнал за міжнародним зведенням: «Підніміть свій національний флаг!» — наказав Поливанов.
— Не відповідає, — хвилюючись доповів штурман.
— Напишіть йому! — знову наказав Поливанов.
Спалахнув прожектор, і вузький сліпучий промінь, що був спрямований на невідоме судно, написав:
«Крапка, крапка, крапка… Крапка, крапка, крапка… Увага! Увага! Увага! Пишу за міжнародним зведенням сигналів! Підніміть свій національний флаг! Увага! Увага! Увага!»
Настала томлива мовчанка.
Але ось на гафелі кормової щогли «комерсанта» повільно, ніби неохоче піднявся чорно червоно-жовтий флаг…
Кораблі зблизилися настільки, що в бінокль можна було прочитати на кормі: «Ганс Вессель. Гамбург».
— Товаришу капітан третього рангу, дистанція двадцять три кабельтових, — доповів штурман.
— Повідомити у штаб загону: «У наших територіальних водах зупиняю для огляду торговельне судію „Ганс Вессель“ водомісткістю шість тисяч тонн, приписане до Гамбурзького порту», — наказав Поливанов.
Дев'ятов спустився з містка.
— Товаришу капітан третього рангу, — тихо промовив штурман, — цілком ясно: «комерсант» іде найкоротшим шляхом, він має на це право. Зупинимо судно, а потім неприємностей не обберемося!
— Неприємностей боятись — у море не ходити, товаришу старший лейтенант! — посміхнувся замполіт Футоров.
Помітивши, як штурман почервонів від образи, Поливанов примирливо сказав:
— Це добре, коли такий командир, як я, має обережного штурмана. — І закінчив: — Сигнальнику підняти вимпел зведення й сигнал «спокій», а щоб вони не посилались на погану видимість, ввімкнути два зелені!
У відповідь на сигнали «Завірюхи» комерційне судно збільшило хід. Вдарили в дзвін. Екіпаж корабля зайняв свої місця за бойовим розташуванням.
Минуло ще кілька напружених хвилин. «Завірюха» йшла повним ходом, команда стежила за «Гансом Весселем», що збільшувався в міру того, як до нього підходили все ближче й ближче. Розуміючи, що втекти не пощастить, «комерсант» застопорив машину.
Це було велике суховантажне судно. Його команда, чоловік тридцять, скупчилася біля поручнів лівого борту.
Ще кілька хвилин повного ходу, і рука командира лягла на ручку машинного телеграфу. Стугоніння двигунів відразу затихло.
— Оглядовій групі приготуватися! Шлюпку номер один — до спуску! — наказав командир.
Коли між кораблями лишилося не більше як шість кабельтових, Поливанов зійшов на шкафут[4], де на чолі з капітан-лейтенантом Дев'ятовим вишикувалась оглядова група.
4
Шкафут — частина верхньої палуби між щоглами: передньою (фок-щоглою), і середньою (грот-щоглою).