Чорна Брама
- Автор: Михайлов Виктор Семенович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: К. А. Срібна
- Жанр: Морские приключения
Электронная книга - «Чорна Брама». Краткое содержание книги:
З сторожового корабля прикордонники помітили в наших водах невідоме судно. Як згодом з'ясувалося, ворог намагайся висадити диверсанта в районі скелі Чорна Брама. Підозрілий інтерес до таємничої скелі виявляє й інший ворожий мотобот.
Радянські моряки викривають підступні плани ворожої розвідки і знешкоджують їх.
Куди тарган головою повернеться, звідти й вітру ждали. Ото, хлопче, коли б подивився мій дід, що в таргана щастя просив, на якому кораблі його Тихін плаває, то вдруге від заздрощів помер би!
— А він од старості помер? — запитав рудуватий матрос, надраюючи мідні дощечки з номерами шпангоутів.
— Та ні, від горілки, — похмурнів Хабарнов. — Факторія у нас була англійська, поморів спиртом споювала. Скільки там у житті людини призначено випити спиртного, то мій дід удвічі-втричі більше хильнув, та й умер передчасно.
Буксир підтягнув до борту «Завірюхи» наливну баржу з пальним, потім інтендант підвіз на грузовику продукти, Тільки після обіду черговий по кораблю дозволив Нагорному зійти на берег.
Чотири листи одержав Андрій: від матері, Хоми Лобазнова, друга з прикордонної застави, і два од Світлани.
Лист матері, як завжди, був повен тривоги за сина. Тут, у цім краю, у сорок четвертому році в боях за Великою Криницею загинув її первісток, Володимир. Мати завжди не помічає того, як мужніють її діти, і Андрій для неї лишався все ще дитиною. Довгими ночами, самітними й безсонними, розмовляючи з сипом, вона писала йому про все те, що непокоїло материнське серце.
«Андрушенько, у нас уже теплі вітри і на вулицях немає снігу. На тополях набубнявіли бруньки, — писала вона. — І в ті місця, де служиш ти, теж незабаром прийде весна, але ти не довіряйся першій весняній вісточці, вона не завжди правдива, ноги добре кутай, щоб сухі були і в теплі. Я тобі вовняні носки зв'язала, завтра зберу посилочку. Грошей, синочку, мені вистачає. Сьогодні була в мене Світланка, хороша дівчина, і любить вона тебе. Бережи, Андрушо, це хороше, чисте почуття…»
Ніч стояла незвично тиха. Електроенергією корабель постачався з бази. Корабельні двигуни відпочивали, ніби набиралися сил. Було чути, як била об пірс хвиля. Комендор не спав, його койка була верхня, і в головах горіла сильна електрична лампа під ковпаком з молочного скла. Укутавшись майже з головою, Нагорний лежав на боці і по кілька разів перечитував листи.
«Друже Андрію! — писав Лобазнов. — Так сталося, що я вже скоро рік служу на кордоні, а ти, хоробрий із хоробрих, усього тільки шостий місяць. Пам'ятаєш, як ми з тобою ще хлопчаками давали один одному слово, що завжди і всюди будемо разом? Тепер це справа давноминула, але коли я довідався у воєнкоматі, що ти ідеш в училище, а я — у Мурманськ, так мені прикро стало, що мало не розревівся. Тепер ми з тобою і близько і далеко — на одному кордоні, а побачимось невідомо коли. Ти пишеш про труднощі, а де їх нема? Коли ми мріяли з тобою про майбутнє, то хіба шукали легких шляхів? Пригадуєш, ми говорили про романтику, про сповнену пригод прикордонну службу? Ми уявляли собі погоню, боротьбу, стрілянину, смертельну сутичку з ворогом. А що в житті? За цілісінький рік служби я ще ні разу не бачив порушника кордону. Але коли подумати, то в нашій отакій „спокійній“ службі потрібно більше мужності, як у бою з ворогом. Обов'язки в нас з тобою невеликі, а справі служимо великій. Легше зробити подвиг, ніж увесь час завжди й усюди бути готовим до нього. Ти скажеш: „Ну от, знову наш Хома — горе від ума!“ Що поробиш, Андрушо, в тебе серце — голобельним, а голова за припряжного, в мене моя макітра за голобельного ходить…»
Почувши за спиною важку ходу боцмана (Ясачний цієї ночі чергував по кораблю), Нагорний сховав листа під ковдру.
Боцман обійшов кубрик, підгорнув ковдру, що сповзла з матроса, зупинився біля Нагорного й запитав:
— Чому, комендоре, не спите?
Нагорний трохи підвівся, щоб відповісти, і лист, схований під подушкою, упав до боцманових ніг. Ясачний нахилився, підняв голубий конверт і, поклавши його під подушку Нагорного, сказав:
— Зрозуміло, від Світлани. Після відбою матрос повинен спати.
Ясачний увімкнув нічне освітлення. У блакитному сяйві обличчя боцмана здалося Нагорному лагідним і привітним. Це був чоловік великої фізичної сили й невичерпного оптимізму. Про боцмана розповідали: одного разу, коли на талях піднімали двигун, ходовий кінець тріснув; двигун упав і придавив матроса. Ясачний ломиком трохи підняв станину і держав її так доти, поки не витягли потерпілого. Пізніше, коли треба було підсунути під станину лом, три чоловіки не змогли підняти її важелем.
7
Всток (поморськ.) — схід. Обідник (поморськ.) — південь.