Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія
- Автор: Павленко Марина
- Серия: Русалонька із 7-В #5
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія». Краткое содержание книги:
Таке воно, нове Софійчине кохання — стрімке, казкове, мерехтливе. Тільки от чи не приторне, як на справжню любов?
Точнісінько таке спорядження бачила в Іваненкового батька: в руках на довгій трубці предмет, схожий на міношукач, за плечима — рюкзак, на голові — навушники...
— Але чого б йому ходити людськими городами, ще й серед білого дня? — засумнівалась Радзивілка.
— Дожились! — багатозначно зітхнула Софійка. Правда, відразу ж прикусила язика: чи не образила цим Іваненка?
Але він, здається, не слухав: примруживши очі, озирався на дивака.
— Гля’, вже й понавидумували! — здвигнула плечима незворушна Віта. — Дядь’ колорадів кропить, що ви з нього хо’?!
Ох, уже б хоч тут не мішалась, як не тямить! Ніби вона з чорною археологією діло мала!
— Точно, кропить! — аж пирснув сміхом Дмитро.
— Це ж пульверизатор! Ззаду — балон з отрутою! — підтримала його Леська.
— А... навушники? — не йняла віри Софійка.
— В навушниках музику слухає! — пояснив Дмитрик. — Сучасна техніка!
Це ж треба так помилитись! І бачила ж сто разів, як дідусь так само, лиш без навушників, кропив картоплі в Половинчику! Намагалась «тримати марку», але зрадливі щоки, здається, як завжди в таких випадках, уже зловісно палали, виказуючи її ганьбу.
Леська й Віта весело реготали. Могли бодай задля солідарності стриматись!
— Це, Софійко, просто твоя багата фантазія! — намагався згладити прикрість Дмитро.
— Цей хоч у навушниках, — врешті докинула Віта. — А мій сусід на все подвір’я вруба — ні солов’я, ні горобця не почуєш.
Але Софійка вже ображено втупилась у дорогу. І справді: в поганий час — змовчати... Ну переплутала, з ким не буває?..
Краще думатиме про того, хто справді вартий її думок! Як він там зараз, дорогий Пустельник? Сьогодні збирався на Київ... Це ж треба: дві людини, поєднані її, Софійчиним, неземним почуттям, які ніколи-ніколи не будуть разом!.. І десь цієї миті, якщо подивитись із космосу чи, може, нижче, з якоїсь літосфери чи стратосфери (знати фізику таки не завадило б), можна побачити відбитки їхніх облич на шибках автобуса — облич, що рухаються в протилежних напрямках...
А Сашкове обличчя у ці хвилини перебуває десь між ними посередині, вдома, у Вишнополі... Ясно, що воно стражденне, бо ж тужить за Софійкою. Сам винен: скільки не запрошувала, — затявся, що, бачте, всі гроші вклав у ремонт! і ще, бачте, шеф якусь роботу підкинув — нагода заробити підвернулась, гріх відмовлятись! Ну то хай і сидить собі зі своїм ремонтом і заробітками!
Десь у цій джинсовій куртці, яка так заважає на сидінні і якої Ліда Василівна не дозволила здати в багаж через «можливі червневі холоди», — Сашків гостинець. Оберіг, мовляв, а таємниця його відкриється потім. Неоковирний камінець, хіба що дірочка посередині. Ніби курячий бог, але не круглий, а продовгуватий, немов бумеранг. Натякав, щоб замість кулона його собі на шию вчепила. Мабуть, щоб Сашка не забула: таки раз по раз муляє у кишені, нагадує!..
Але про що на задньому сидінні шепочуться Ірка з аківкою Аською? Ще одна з їхньої святої трійці — Лізка — чогось не поїхала. Цікаво, чого? їм аж не личить без неї!
І чому гальорка мовчить? Геть Вадима не чути. Софійці, звісно, до того байдуже — незвично просто. Ах, там же десь Альбабарін. А він завжди обламує Кулаківського!
Софійка знічев’я озирнулась і... мов ошпарена, повернула голову назад. Вона перехопила Альбабарінів погляд!
Отже... Отже, і він?
Коли серце потроху вгамувалось, а від щік відлинула червона барва, спробувала міркувати тверезо. Оце лопала так попала! Мало того, що Дмитро, замість Лесі, на неї зирить, то ще й сердечне Лесьчине кохання — Альбабарін — до Софійки став небайдужий!
Нещасна Радзивілка: вона, нічого не підозрюючи, легковажно базікає з Іваненком!..
Нещасна й Софійка: відповісти взаємністю цьому симпатичному й загадковому ашникові не може навіть і думати, щоб не зрадити подруги!
Ні, ну, само собою, це неможливе ще й тому, що вірно кохає Пустельника...
Ох, як це витримати?!..
3. ОБСТАНОВКА ЕЛЕКТРИЗУЄТЬСЯ
З іншого боку, ну ніколи ще не була вона, звичайна Софійка зі звичайного сьомого... тобто вже восьмого «В», у такому центрі уваги! Ніколи не була об’єктом... симпатії кількох хлопців одразу! Невже таке може бути? Скільки прямих можуть проходити крізь одну точку? В Софійки поганенько з геометрії, але, здається, не менше десятка! Отже, два погляди на ній одній — не межа?
Звісно, якщо згадати каменюку, що калатає в кишені джинсової куртки, то, мабуть, так само десь калатає покинуте Сашкове серденько! Третя пряма!..
А якщо згадати... Так-так, віднедавна в Софійчиному особистому житті з’явився один серйозний ребус! Ще у квітні, саме на свій день народження, вона витягла з поштової скриньки листівку з загадковим написом:
«Кайфую від премудрих і прекрасних. Козирний Туз»! Потім на електронну пошту, яку відкрила для Софійки Леся, прийшов ще більш таємничий лист: «Привіт, Русалко! Запав я на тебе, от і скучаю. Обізвись! Чекатиму з нетерпінням! Я тя лафф! Тчг Ковуту)». Обидва послання Софійка сприйняла як помилку: тоді в їхньому класі ще навчалась незвичайна красуня Росава Піддісняк... Але коли зовсім недавно, в кінці навчального року, на Софійчин мобільний прийшла есемеска... Ось вона, і той незнайомий номер — у Софійки в телефоні збережено: «Прекрасних і премудрих вітаю з закінченням навчання! Бажаю цікавого і дуже-дуже класного літа! Козирний Туз...» Тоді стало ясно: хтось добивається саме до неї, до Софійки. Хто? Звісно, про те, щоб подзвонити на той незнайомий номер, мови немає. З Лесею порадитись теж не наважилась. Зостається іти методом пошуку й відкидання, спроб і помилок, а точніше — логічного мислення...
Може, привал цьому посприяє?
За наказом Ліди Василівни автобус зупинився.
З одного боку траси — низка магазинчиків-кафешок, із протилежного — зваблива галявка, що переходила в кручі й чагарники.
— А лісок — це, Лід Василівно, ви у саму точку бомбанули! Як мовиться, дівчатка наліво, хлопчики направо! — реготнув Кулаківський.
— Усі, Вадимчику, акуратненько переходимо трасу і повертаємо ліворуч: там біля кафе є всі вигоди, тож лісок у програму не входить!
— Пардон, я за Каїрами-Анталіями і не вкурив, що вже й до наших генделиків цивілізація добралась!
— Нагадую, що курити заборонено! — неуважно кинула вчителька й рушила переводити учнів через дорогу.
Правда, Софійка спостерегла, що перекурити Вадим таки вмудрився. Забігши тихенько за магазинчик. На пару з Аською, бо Ірка — і тут вона молодчина — як зав’язала, так і досі, хоч і з кислим виглядом, але трималась.
Вибрали «генделик» надворі. У ньому, спасибі, дозволили, крім замовлених страв, розкласти на широкому столі ще й привезене з дому (батьки надавали стільки, наче відправляли дітей у голодні краї).
їсти не дуже й хотілось, бо, по-перше, голова аж гула від вражень, по-друге, не напихатися ж перед, можливо, закоханими в тебе хлопцями, наче хом’як!
Хтось виставив кавуна, ще не баченого в цьому сезоні: ну хіба що його спробує!
— Уперше бачу такі кучері!
Це Альбабарін до Ві-ку-кусі.
Софійці знайома ця хлоп’яча метода: щоб привернути увагу дівчини, яка подобається, загравати до її подруги.
— Уяви собі, це — її власні! — підтримала хлопця, а заодно — відвернула увагу від себе.
— Клас! — Альбабарін захоплено.
Віта, від несподіванки мало не вдавившись налисником, тільки шарілась і мовчала. Сердешна, приймає комплімент і справді на свою адресу! Двоє-троє таких освідчень — і гаряче полум’я Вітиного серця переметнеться від зрадливого Павлика до міського майже красунчика! Тільки леськівчанки бракувало у цьому любовному чотирикутнику!
Леся! В Альбабаріна закохана Леся Радзивіл, і про це ніяк не можна забувати!
— Але хвилястим волосся зробити можна, а от випрямити кучеряве — набагато складніше! — скористалась бентежною паузою і Сніжаниними висновками. — Он у Лесі Радзивіл...
Шматок застряг уже в Лесиному горлі, але ж Софійка — заради неї, рідненької!..
— Отже, в Лесі — не повіриш! — якраз той рідкісний тип волосся, яке не в’ється! Пряме, наче лінійка!