Місто біля моря
- Автор: Беляев Владимир Павлович
- Серия: Стара фортеця #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Сенченко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Місто біля моря». Краткое содержание книги:
Нам у пивну заходити не можна було: всі троє ми були вже комсомольцями. Ми зупинилися у палісаднику, стежачи за бійкою здалеку.
— А що, коли заскочити, га, Василю? — звертаючись до мене, сказав Бобир. — Може, допомога потрібна?
— Кому ти будеш допомагати? Спекулянтові? Напевне, знову непмачі побилися! — сказав я.
Погана слава йшла по місту про цю пивну. Нерідко в ній збиралися торговці, контрабандисти, кишенькові злодії. Такого «добра» ще чимало лишилося в нашому маленькому прикордонному місті з часів царату, з часів громадянської війни. В роки непу вони почували себе дуже привільно. Ці люди заходили до пивної Менделя влаштовувати свої справи. До того ж ішли чутки, що Мендель, окрім пива, підторговує потроху і чистим контрабандним спиртом — «ректифікатом», який приносять йому з Румунії. Не раз у «Пивній під ратушею» агенти карного розшуку робили летучі облави, не раз вони виводили звідти під зведеними наганами похмурих заарештованих королів кордону — «машиністів», як називали ватажків партій контрабандистів, що ходять за кордон, не раз після отаких облав Мендель спускав металеві штори і йшов на допити у міліцію, але поки що все йому минало, він якось викручувався, і його пивна продовжувала існувати.
Крики у пивній стали глухішими, і нарешті один по одному кілька чоловік вивалились на вулицю. Ми кинулися до них назустріч. Але тільки-но ми вибігли на освітлений вогнями тротуар, як Сашко зупинився і, обернувшися до нас, розгублено прошепотів:
— Хлопці, адже це…
Двоє нарядно одягнутих піжонів у костюмах з контрабандного бостону тримали під руки нашого фабзайця Яшка Тиктора.
Яшкові ноги підломлювались, комір гімнастерки був розірваний, гудзики повидирані «з м’ясом», а від лівого вуха до рота тягся кривавий слід подряпини.
Яшко загубив кепку, пишне волосся його розвівав вітер, але що здалося нам найстрашнішим д образливим у всьому його теперішньому вигляді — це кіровський значок, що блищав на пом’ятій і розірваній гімнастерці.
Біля Яшка метушився худорлявий чорноволосий чоловік у білому фартусі. Це був власник пивної Меидель Баренбойм. Підбігши до Тиктора і розмахуючи кулаками, він заволав на весь майдан:
— А хто мені заплатить за вітрину, ти, харцизяко?!.
Ледве ворушачи язиком, Яшко пробурмотів:
— Ось з цієї… спекулянтської морди візьми гроші, а я тобі дулю дам!
І, сказавши це, Яшко мляво тицьнув пальцем просто у товстуна в чорному костюмі, що підбіг до нього.
З носа в товстуна текла кров, і він маленькою пухлою рукою розмазував її по щоках, роблячись від цього все більш страшним.
— Це я — спекулянтська морда? — заверещав товстун. — Люди добрі, ви чуєте це чи ні? Це я, чесний кустар, є спекулянтська морда? Ах ти байстрюк невдячний! — погрожуючи Тиктору кулаками, але боячись його вдарити, кричав товстун. — Запам’ятай свої слова! Не дам я тобі більше замовлень. Не дам! Пив на мої гроші, їв тістечка на мої гроші, а тепер я спекулянтська морда? Тепер мене в обличчя ударив, шибенику, скалічив мене! Де міліція, чому немає міліції?
Але міліції, як на зло, поблизу не було. Збиралися на крик зіваки, але ніхто не знав, що робити з Яшком.
Помітивши нас, Тиктор спершу зніяковів, але потім радісно закричав:
— Хлопці, сюди! На допомогу, хлопці! Ця спекулянтська шпана мене побила! Ану, дамо їм!
Але ми не рухались з місця. А Маремуха прошепотів мені:
— Ти ж член бюро, Василю. Скажи йому…
— Ви з фабзавучу, хлопці? — почувся тієї ж хвилини поряд з нами дуже знайомий голос.
Ми обернулися і побачили інструктора окружкому Панченка. Він був у такій же самій сірій чумарці, як і в мене, в сірій каракулевій папасі з червоним верхом, високий, стрункий.
— А, Манджура! Здоров! — пізнавши мене, сказав Панченко і простяг руку. — Це ж, здається, ваш сокіл?
— Наш, — тихо, так, щоб ніхто не чув, відповів я.
— І комсомолець? — спитав Панченко.
— Комсомолець, — тихше підтвердив Бобир.
— Тоді ось що, — суворо і твердо сказав Панчедко, — негайно заберіть його додому. Буде бешкетувати — здайте у міліцію.
— Не треба в міліцію, товаришу начальник, — підійшовши, вкрадливо пробурмотів Мендель, — навіщо в міліцію? Я його прощаю. Хлопець молодий, випив на злотий, а сп’янів на десятку, ну й пошумів. З ким цього не буває?
Геть, громадянине! — прикрикнув на Менделя Панченко. — Це не ваша справа! — І, звертаючись до нас, спитав: — Як його звуть?
— Тиктор! — насупившись, сказав Бобир.
— Тикторе! А йди-но сюди! — покликав Панченко.