Місто біля моря
- Автор: Беляев Владимир Павлович
- Серия: Стара фортеця #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Сенченко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Місто біля моря». Краткое содержание книги:
З двору в караулку зайшов Коломієць. У руці він тримав задимлений чавунець.
— Ну, парубоцтво, — сказав секретар жартуючи, — незважаючи на серйозні події нинішньої ночі, природа вимагає свого. Я не помилюся, коли скажу, що всім нам хочеться їсти. Коротше кажучи, за пічкою лежить картопля. Ми — начистимо її чимало в даний чавунець, уявимо собі запах підсмажених шкварок, і незабаром у нас буде скромна, але ситна їжа. Хто проти?
Проти не було нікого.
— Хто за? — спитав Коломієць.
Усі, крім Бобиря, одностайно підняли руки.
— Більшість! Сеньйорен-конвент закінчено! — весело сказав Коломієць і, підійшовши до Сашка, рішуче зірвав з нього пальто: — Годі спати, Сашок, уже давно берестянки дзвенять! Ану, картоплю чистити!
— Я не можу… Я нездужаю, — заскиглив Бобир.
— Сашуню, дорогий ти наш і єдиний товаришу Бобир! — співучим голосом, дуже ніжно і підморгуючи нам, сказав Коломієць. — Усі ми знаємо, що ти хворий, тяжко, дуже тяжко хворий, всі ми чудово знаємо, яка причина твоєї хвороби, а проте всі ми просимо не удавати тут світову скорботу і бажаймо твого найшвидшого одужання. Ти не маєш права потрапляти у полон чужої нам меланхолії… Дорогий Сашуню, — прибираючи позу промовця, продовжував говорити Микита, — ми щиро і дуже просимо тебе видужати від смутку і чистити картоплю, бо рано чи пізно ти сам виголодаєшся, а хто не працює — той не їсть… Щодо справжньої причини твоєї хвороби, то не горюй, Сашок, і не дуже сердься на мене за ті різкі слова, що були кинуті юбі зопалу за межами даного особняка. І кінь на чотирьох ногах, та й той спотикається! Всі ми ще молоді, всі ми робимо помилки і всі, крім заядлих, безнадійних ідіотів, стаємо від цього мудрішими. Навіщо ж, питається, сумувати і скорботою псувати самому собі такі дорогоцінні нерви?
Усі ми ледве стримувалися від сміху, слухаючи промову Микити Коломійця, і старалися зрозуміти, де він жартує, а де говорить серйозно.
Бобир спробував був ще прикидатися хворим, схопився за голову, потер червоне, веснянкувате обличчя, але потім, зщулившись, сів на лавці.
Коломієць витяг з-за печі мішок з картоплею і, шпурнувши його на середину караулки, сказав:
— Хазяїн просить дорогих гостей завітати на обід!
Ми почали хапати шершаві картоплини.
У руках з’явилися складані ножики, шевські леза з обмотаними шпагатом ручками, а Фурман витяг справжню фінку, насаджену на ріг молодого оленя: вона зберігалася у нього ще з часів безпритульного життя. Цю головну свою дорогоцінність Фурман у будні зберігав у зеленій скриньці під ліжком і брав з собою лише на варту. Він хвастар, що ніякий бандит йому з цією фінкою не страшний.
На підлогу біля грубки Коломієць підстелив старий номер газети. Незабаром покручені стружки картоплі, зісковзуючи з ножів, з легким шелестом посипалися на газетний аркуш.
— Хто ж це все-таки був? — сопучи, спитав Маремуха, який усе ще був збентежений появою невідомого на даху сарая.
— Наївне питання! — сказав усміхаючись Коломієць. — Начебто ти з жіночого єпархіального училища вийшов. Ясно хто… Пам’ятаєте, восени було в газетах надруковано, що десь там, біля фінського кордону, наші прикордонники хлопнули якогось англійського шпигуна? А тут теж кордон, і треба бути напоготові.
Петро знов спитав:
— І чого їм треба, всім цим шпигунам? Що вони тут залишили?
— О брате, залишили вони тут багато чого! Тобі навіть і не снилося, що вони тут залишили! — вже серйозно сказав Микита. — Майже увесь Донбас за царя був у їхніх руках. А Криворіжжя, а залізна руда? Може, вам доведеться після закінчення школи побувати в тих краях. Прислухайтесь до старих назв заводів: Провідане, Дюмо, Бальфур. Це все англійські та французькі назви. Мільярда там буржуї закордонні втратили. Що казати, Радянська влада їм міцно на мозолі наступила! Ви думаєте, даремно вони Денікіна, та Врангеля, та Петлюру споряджали? Думали: повернуть їм ці бандити все втрачене. Грошей не шкодували. І все в трубу вилетіло…
Відчинилися двері, і в караулку ввійшов Полевой.
— Які новини? — запитально дивлячись на нього, спитав Коломієць.
— Поки що ніяких. Зник, як крізь землю. Їжу готуєте? — спитав Полевой, поглядаючи на мішок з картоплею. — До вас прохання, хлопці, — сказав він, стягуючи ватяну куртку: — Коли звариться картопля, залиште і на мою пайку. А я трохи посплю… Будеш за мене караульним начальником, Коломієць.
— Єсть залишитися караульним начальником, товаришу Полевой! — відрапортував Микита, підводячись.
Наш директор хитнув головою і ліг на тапчан. Але не встиг улягтися, як надворі засвистіли, викликаючи караульного начальника. Полевой схопився, але Коломієць, хапаючи гвинтівку, сказав: