Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
Якби я слухав до кінця просторікування мого господаря, архієпіскоп не одержав би тарелі до неділі. Тому я натягнув капелюха, схопив таріль і вибіг на вулицю.
— Франческо, — гукнув господар мені навздогін, — зачекай! Не одягай капелюха набакир, це личить тільки дворянському синові!..
Він ще щось казав мені, але я вже не слухав його і завернув за ріг.
Після смерті матері ось уже рік я живу в Генуї, але щоразу, як потрапляю з нашого вузенького провулка Сріблярів на вулицю, що веде до моря, мені починає радісно калатати серце.
Ось і зараз — я забув нашу темну майстерню, напучення Антоніо і біль у пальцях від постійної роботи різцем.
Я зняв капелюха і ще раз подякував богові за те, що він навіяв мені думку переїхати в Геную.
Нашу солодку тосканську говірку, звичайно, не зрівняти з різкими вигуками генуезців але мені подобається гавань, строката юрба, гострий запах солі, риби і вітер, що зриває капелюха з голови і надимає, мов вітрила, плащі перехожих.
Натовп ніс мене вперед. Якби я хотів зупинитись, я не міг би цього зробити. Поблизу палацу архієпіскопа я почав протискатися на той бік вулиці.
Шитво на одягу воїнів дряпало мені руки, пальці терпли від важкої тарелі. Люди стояли так щільно, що можна було почути, як б'ється серце в сусіда. Всі дивилися вгору. Лише тепер я помітив над дахами дим та іскри. Думка про пожежу промайнула в мене в голові.
— Що сталося? — запитав я жінку, яка з немовлям на руках протискалася слідом за мною.
— Нічого не знаю, — відповіла вона, пробираючись далі.
— Що сталося? — спитав я знову.
І тоді якась перекупка гукнула мені:
— Іди швидше, хлопче, бо не встигнеш! Це спалюють єретика Гуго Мецці.
Я ще ніколи не бачив, як спалюють людину. Коли спалювали Джакомо Піанделло, моя мати ходила в Пізу дивитися на нього, але тоді я був ще такий малий і кволий, що не міг здійснити таку далеку подорож. Я дуже гірко плакав того дня.
Я добре пам'ятаю, як мати повернулася з Пізи; пам'ятаю її засмагле обличчя і потемнілий на спині від пилюки і поту одяг.
Сусідки збирались у нашій кухні, і мати терпляче, по кілька разів на день, повторювала одне і те саме:
— Нарешті полум'я спалахнуло востаннє, і посипались іскри. Це злий дух у муках і корчах покидав тіло спокушеного грішника.
— А який-бо він, той грішник? — запитували сусідки.
— О, він смаглявий на обличчі, ніби мавр, — відповідала мати. — Волосся розділялося у нього на голові на два боки, щоб прикрити маленькі ріжки. Ніс сягав підборіддя. І всім, хто бачив його, було зрозуміло, що він чаклун…
Я добіг до площі.
Нарешті мені пощастило просотатися крізь щільний натовп. Далі було набагато вільніше, бо стояла кінна сторожа. Я шмигнув коневі під черево й опинився в перших рядах.
Грішника не спалювали до смерті, його тільки обвели навколо міста на страх маловірам і зараз «підсмажували» на вогні. У натовпі подейкували, що він заслуговує на суворіше покарання, але генуезькі купці втрутились у цю справу, боячись, щоб люди інших вірувань не перестали відвідувати генуезький порт.
Перелік злочинів осудженого висів у нього на грудях. Відстань до нього була чимала, і я нічого не міг прочитати, але, зважаючи на довжину списку, це був великий грішник.
Можливо, він і був чаклун, як, скажімо, Джакомо Піанделло, але цього не можна було встановити з першого погляду. Пряме, як солома, волосся спадало йому на очі. Ковпак зсунутий набік, на ковпаку зображено пекельний вогонь і причандалля для тортур. Голубі очі нещасного вирячені від болю і страху. Вій кричав, але шум і гамір юрби, вигуки перекупок і лайка заглушали його зойк. Четверо служників, одягнутих у чорне з жовтим, пронесли носилки знатної дами. Порив вітру підхопив полум'я, відштовхнув його од стовпа. І я ще раз побачив обличчя осудженого. Боже, будь милостивий до нього, грішного!
Цієї миті я відчув дужий удар по руці і випустив таріль. Вона описала півколо і з дзенькотом упала на купу каміння.
— Роззяво, — промовив дзвінкий голос, — ти приніс цю таріль сюди, щоб позбирати у неї нутрощі цього бідолахи?
Переді мною стояв юнак з кістяним ножем у руці. Такими ножами художники зішкрібають фарби з полотна.
Мені потрібно було ступити кілька кроків і підняти таріль, щоб її не затоптали в натовпі, але подарувати образу я також не міг. Юнак був вищий від мене, проте плечі його були набагато вужчі від моїх, і під його камзолом я не помічав міцних м'язів.