Дівчина, яку ти покинув

— Устаньте, — наказав він. Елен квапливо відповзла назад, далі від німця. Я кинула погляд на застигле від жаху обличчя сестри.

Побачивши матір, Мімі ще міцніше вхопилася за мою руку, і я бадьоро потисла її долоньку, хоча в самої серце було не на місці. Я зробила крок уперед.

— Що, заради Бога, тут відбувається? — дзвінко пролунав мій голос над подвір’ям.

Здивований моїм тоном, комендант озирнувся: на нього крізь арковий вхід ішла молода жінка за руку з маленькою дитиною, що смоктала пальчик, і зі сповитим немовлям біля грудей. Мій нічний чепчик з’їхав набік, біла бавовняна сорочка була настільки зношена, що тіло проглядало наскрізь. Я молилася, щоб він не почув, як гупає моє серце.

— І за яке ж порушення ваші люди прийшли карати нас цього разу? — спитала я, звертаючись прямісінько до коменданта.

Гадаю, відтоді, як він покинув свій дім, ще жодна жінка не розмовляла з ним у подібному тоні. Тиша огорнула подвір’я, наче всі оніміли від подиву. Брат і сестра, обоє на землі, хутко обернулися до мене — надто добре вони розуміли, куди може привести нас усіх така непокірливість.

— Ви?..

— Мадам Лефевр.

Я бачила, як він поглядом шукає на мені обручку. Він не мав турбуватися: як і більшість місцевих жінок, я давно продала її, щоб купити їжі.

— Мадам, до нас надійшла інформація, що ви незаконно переховуєте худобу.

Його французька була цілком задовільною, і, судячи з цього, він уже тривалий час перебував на окупованій території. Голос його звучав спокійно — він явно не належав до тих, кого можна захопити зненацька.

— Худобу?

— З надійного джерела нам відомо, що ви тримаєте на території будинку свиню. Ви маєте знати, що, згідно з постановою адміністрації, переховування худоби карається позбавленням волі.

Я витримала його погляд.

— І я точно знаю, хто вам про це доніс. Це месьє Сюель, non?[3]

Мої щоки спалахнули рум’янцем. Волосся, довгою косою перекинуте через плече, було майже наелектризованим — настільки, що я відчувала поколювання в шиї та потилиці.

Комендант обернувся до одного зі своїх посіпак. Останній відвів погляд, і це лише підтвердило мою правоту.

— Месьє Сюель, Herr Kommandant[4], ходить сюди принаймні двічі на місяць, намагаючись переконати нас, що за відсутності чоловіків ми потребуємо його ласки. А оскільки ми вирішили обійтися без його щедрот, він платить нам плітками, наражаючи наші життя на небезпеку.