Фірма

— Захисником. Мені доводилося дуже багато часу проводити на полі, поки я не пошкодив коліно в останній грі за університет. Наша команда з Західного Кентуккі — єдина, яка не здає своїх позицій. Я грав чотири роки поспіль, починав із юніорської команди. Та от коліно добре й досі не зажило.

— І як же вам вдалося бути відмінником, та ще й грати футбол?

— На першому місці в мене завжди були підручники.

— А я щось не уявляю, щоб коледж в Кентуккі був одним із найкращих, — пирхнув Ламар і дурнувато всміхнувся, правда, одразу про те й пожалкував. Ламберт і Мак-Найт насупилися — явно збентежені його хибою.

— Не гірший за університет Канзасу, — відповів Мітч. Вони завмерли — усі завмерли — здивовано перезирнулися. Цей Мак-Дір знав, що Ламар Квін закінчив коледж у Канзасі. Вони ж ніколи не зустрічалися, і хто саме з фірми з ним проводитиме співбесіду знати Мак-Дір теж не міг, — і все одно він знав! Видно, зазирнув до довідника Мартиндейла-Габела та все вирахував. Це ж треба — перечитати біографічні дані всіх сорока одного співробітника фірми, а при зустрічі згадати, що єдиний лиш Ламар Квін навчався у Канзасі. Оце так! Вони й справді були приголомшені.

— Перепрошую, я не мав того говорити, — вибачився Ламар.

— Пусте, — Мітч по-дружньому всміхнувся. Мовляв, усе те дрібниці.

Олівер Ламберт прокашлявся. Час було продовжити розмову.

— Мітчу, у фірмі не схвалюють пияків та донжуанів. Хоча ми й не пуритани, та бізнес понад усе. Ми і за славою не женемося, однак працюємо багато. І гроші гарні заробляємо.

— Ну все, що ви говорите, мені підходить.

— Фірма має право перевіряти співробітників на наркотики.

— Я не вживаю наркотиків.

— Це добре. Які ваші релігійні погляди?

— Методистська церква.

— Гаразд. У фірмі є прихильники різних віросповідань — католики, баптисти, прихожани єпископальної церкви. Це справа кожного, але ми маємо знати. Нам потрібна стабільна родина. Коли юристи щасливі, вони продуктивніше працюють. Тому ми й ставимо такі запитання.

Мітч усміхнувся й кивнув. Таке він уже чув, і не раз.

Трійця обмінялася поглядами, тоді знову зосередилася на Мітчеві. Отже, бесіда досягла певної точки, коли претендентові вже самому дозволялося поставити одне-два ввічливі запитання. Мітч змінив позу — перехрестив ноги. Головне питання — це гроші — він мав порівняти запропоновані суми. Якщо його платня буде нижчою, ніж в іншій фірмі, тоді — бувайте, джентльмени, радий був зустрітися. Ну а якщо сума здасться привабливою, то відтак уже обговоримо з вами і родину, й шлюб, і футбол, і релігію. Він мав досвід таких бесід, знав: уникатимуть прямих відповідей, аж поки стане всім незручно, та очевидно, що говоритимуть про що завгодно, тільки не про гроші. А нумо для початку легше запитання.

— З чого мені доведеться починати?

Закивали — запитання сподобалося. Ламберт із Мак-Найтом поглянули на Ламара — відповідь за ним.

— У нас ви пройдете щось на кшталт дворічного стажування, хоча ми це називаємо інакше. Відвідуватимете семінари в різних куточках країни. Вам ще багато чому треба навчитися. Наступної зими два тижні проведете у Вашингтоні, в інституті податків. Фірма пишається своїми професіоналами, тому для всіх співробітників навчання є обов’язковим. Якщо ви захочете захистити дисертацію з дисципліни податків, ми заплатимо за ваші витрати. Що ж до юридичної практики, то в перші два роки на цікаве не сподівайтеся. Ваша робота — папери й усе інше, настільки ж нудне. Та вам плататимуть гарно.

— Скільки?

Ламар глянув на Ройса Мак-Найта, який не зводив погляду з Мітча.

— Ми обговоримо фінансові питання та бонуси, коли ви приїдете у Мемфіс.

— Я маю знати хоча б приблизну цифру, інакше до Мемфіса я можу й не доїхати, — сказав це з трохи зверхньою посмішкою, однак м’яко. Він розмовляв як людина, що вже мала три пропозиції.

Партнери всміхнулися. Першим заговорив Ламберт.

— Гаразд, основний оклад у перший рік роботи — вісімдесят тисяч доларів плюс преміальні. Вісімдесят п’ять тисяч наступного року, плюс преміальні. Низьковідсоткова позика на придбання будинку. Членство у двох клубах. І новий «БМВ». Колір автомобіля виберете самі, звісно.

Погляди трійці прикипіли до його вуст — стискав їх, а м’язи діяли супроти волі: він не міг стримати усміх. Аж форкнув.

— Це просто неймовірно, — промурмотів Мітч. Вісімдесят тисяч у Мемфісі — це було все одно, що сто двадцять тисяч у Нью-Йорку. І що той іще сказав — «БМВ»?! Його «мазда» намотала вже десь із мільйон миль і якийсь час стояла на приколі, чекала, поки він назбирає грошей на новий стартер.

— І додатково ще певні пільги — про них ми з вами з радістю побалакаємо в Мемфісі.

Враз неймовірно захотілося побувати в Мемфісі. Там же, здається і річка якась є?

Нарешті вдалося вгамувати усміх і трохи опанувати себе. Строго й поважно поглянувши на Олівера Ламберта, наче й забувши про гроші, будинок та «БМВ», він сказав:

— Розкажіть про вашу фірму.

— У нас працює сорок один юрист. В перерахунку на одного працівника ми маємо дохід набагато більший, ніж будь-яка інша фірма такого рівня, а також більші, найкрупніші фірми в країні. Ми надаємо послуги лише заможним клієнтам — корпораціям, банкам і багатіям, які без нарікань здатні викладати великі гроші. Ми спеціалізуємося на міжнародному оподаткуванні, що доволі цікаво і прибутково. Ми ведемо справи тільки з тими, хто спроможний платити.