Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
Максим Баландюх , мандрівник
Живе, що той волоцюга-безхатченко, чи то сучасною мовою «хіпує». Речей при собі обмаль, але є старенький ноутбук, тому називає себе «голодранець із лептопом». Для посвячених одкровення цього юного «червоного кхмера» — …і не новина: так собі, чергові пописеньки.
Інтернет-анонім
Блін, Чапаю! Це навіть не магічний реалізм. Це вже Джим Моррісон — справжня латиноукраїнська пастораль.
Павло Солодько , друг юності
«Бідняцькі мандри», чи «Авантюра», — про тепер уже татусів Артема Чапая та Сімона — і сьогодні заздро прочитується поціновувачем вишуканих способів життя, надто неможливо екстремальних як на юного студента-могилянця, упертого в пізнанні того, яким цей світ є — і чи може він стати кращим.
Закарбовані в мені від книжки теплі та майже тактильні враження — шок вечері з димучими тортильями селянина з Чіапаса, батька десятьох дітей, що отримував за мішок кави два долари; зворушливо рідні візові прориви протагоніста; путівник досвіду автостопа галактиками Америки від Г’юстона до Беліза; єднання героя в джунглях із матінкою-Землею а-ля Турньє в «П’ятниці»; гостинно-моторошний на рисі з квасолею Острів Свободи; делірійне поїдання чарівних грибів у горах у сапотеків, змії, естетично позачасова англійка et cetera — додають віри в можливість зачарування магією життя у світі абсолютної краси, де, здається, неможливо втекти від долі чи метафізичного призначення бути лише «голодранцем із лептопом».
Сансара все ще нірвана.
Олександр Івашина , культуролог
Авантюра, або Практичні реалії мандрів по-бідняцьки
траса до Тулума в кожен бік
поділена навпіл смужкою трави:
два ряди машин їдуть з одного боку,
і два ряди — з другого.
тому ми йшли по цій траві,
постійно обертаючись і стоплячи машини,
скидаючи руки в обидва боки,
а не в один, до дороги, як звичайно.
у мене в голові виник образ картини «Hitch-hiker»:
на ось такій трасі
стоїть Ісус Христос у рубищі,
з невеликим рюкзаком,
широко розвівши руки в обидва боки,
як на тій статуї в Ріо-де-Жанейро.
він просить про допомогу
чи просить, щоб до нього прислухались, —
але ніхто не зупиняється.
машини пролітають повз нього,
два ряди з кожного боку…
1
10 березня 2006 року дівчина та брат
провели мене на поїзд до Ковеля.
вона пішла на п’ять хвилин раніше,
щоб не ятрити собі душу.
(я був надто збуджений, аби відчувати саудажі[1].)
ми з Олексою покурили, багатозначно помовчали,
— ну… — поплескали один одного по плечах,
і я заліз у вагон.
там весела провідниця постбальзаківського віку,
пухка та жвава, у береті, як у Че,
загравала до підлітка в шкіряному кашкеті типу «Ленін на броньовику»,
з темно-фіолетовим фінгалом під лівим оком.
— так, постєльку беремо?
підліток із фінгалом:
— навіщо мені постєль? у мене дома єсть.
— ич, — відгукується на флірт провідниця, — дома в нього єсть. надто вумний… так, а ти куди пішов? ану у свій вагон! — хапає за полу.
— всьо равно я зараз прийду!
— я ще білєти не зібрала… який чай? ти що, дурнесенький? ще навіть кип’ятку нема… стій! ану стій! яке місце?
— сорок друге.
— то й сиди там! чого я довжна всіх лапати?
а динамік патріотично заливається на весь вагон:
у мене в рюкзаку після купівлі на диво дешевого
авіаквитка Варшава — Нью-Йорк
(шістсот чотири бакси в обидва боки — утім, назад я не збирався)
було заникано сімсот доларів — практично всі позичені.
1
Saudade — меланхолійна туга за тим, кого або що любиш (порт.).