Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід [UK]

— Поговорити. Поставити питання. Знайти відповідь.

У неї низький, милий голос. І тіло войовниці: худорляве, з красивими м’язами, позначене шрамами.

— Про що говорити?

Він добре знає, що такі питання непотрібні. Бог добре знає, про що має бути ця розмова. Але, схоже, він не бажає і! починати.

— Ти відчув це вчора? Лемент на півночі? Біль і страждання? Сетрен втягнув ва’геровее-семгу пастку та знищив їхню єдність. Вони відступають.

Вочевидь, він це відчув. Як і більшість Безсмертних. Його найближче начиння помчало в бік земель Володаря Сокири, аби переказати вітання й попросити про допомогу. Наразі відповіді не було.

Вона не мусила про це питати.

— Він відійшов.

— Хто?

— Бик. Повернувся до свого царства.

Відчуття поміж веселістю й презирством. Сетрен утік. Більшість войовників обдаровувала його повагою, але він, схоже, про це не дбав. Захистив свою землю, виставив геть загарбників і пішов, наче решта світу його не обходила.

— Це його справа.

— Його царство замкнене. Я намагалася до нього дістатися… Жодної відповіді.

— Що з того?

— Царство замкнене, — повторила вона.

Тиша й непорушність. Він відчуває, наче бог на мить покинув його тіло. Минають кількадесят ударів серця, поки Присутність не з’являється знову.

— Я перевіряв, — чує він власний голос. — Усі брами до його царства зникли… Що це значить?

— Ти підійшов так близько?

— Так, — відповідь була обережною і просякнутою невпевненістю. Укол страху виповзає десь із глибини, і йому здається, що це чути в наступній фразі. — Це ще нічого не значить.

— Ти чув, як дерева валилися? Крики? Ревіння роздертого неба?

Він б’ється…

Цього разу страх виразний, він дає присмак заліза в роті, як тоді, коли мало не потонув дитиною. І він задумується: чи це його страх, чи бога.

— Із ким? — питання швидке, ледь не агресивне. — Хто міг зайти в зачинене царство?

— Ніхто, — жінка усміхається, і в тій усмішці обидві вони: вона й богиня. — Ми про це розмовляли, пам’ятаєш?

— Це неможливо.

— А скільки часу вже триває війна? Коли ти востаннє досягав Поєднання? Коли виходив із усіх начинь і знову був собою? Коли ти провідував власне царство?

Він не бачить сенсу в цих питаннях, але відчуває, як підноситься лють його бога.

— Це нічого не значить, — цідить він. — Ми загубилися на цій війні, але знайдемося знову. Це наша пожертва — для людей, і вони про це знають.

— Справді? А ти дивився останнім часом їм у вічі?..