Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Недавно ж позбавили побачення О. Тихого. Українців пресують передусім. Ця тюрма — антиукраїнська за призначенням. Отже, загроза українського бунту для влади дуже страшна.
Прошу не покинути напризволяще мою маму, Стус Олену Яківну з 1900 року народження. Її адреса: 340026 Донецьк-26, Чуваська, 19. Живе вона з дочкою, Марією Семенівною (1935 року народження, вчителька математики). Потребує мама головне моральної підтримки, виплакуючи очі за сином. Люди добрі, пишіть їй, хай не буде вона самотньою в своєму горі — підтримайте її дух!
Василь Стус [1982]
1984 рік
Вересень. Заява Василя Стуса до радянського уряду: «23 серпня ц. р., не витримавши нелюдських умов у концтаборі ВС-389/36, український політв'язень Юрій Литвин зробив спробу самогубства, він відкрив собі лезом живіт, висипавши нутрощі в закривавлену постіль. Забрано його в непритомному стані. Можливо, він уже помер.
Перед цим Ю. Литвина, видатного українського правозахисника, регулярно позбавляли побачень. Спочатку за те, що його вдарив кримінальний злочинець — провокатор (!), вдруге — за те, що його вигляд не сподобався тутешній владі — підполковнику Федорову.
Литвин — тяжко хворий, але медичної допомоги йому практично не надавали. Так, він 9 місяців чекав протезування зубів, проходивши з обпиленими зубами (практично весь цей час він нічого не міг їсти). Литвин — майже зовсім сліпий, а харчують його так, що можна дійти до дистрофії. Адже осліплий Ю. Шухевич втратив зір через дистрофію — тобто через концтабірний пайок. І Литвина довели до дистрофії: він важив 46–48 кг — 50-річний мужчина. Саме ці умови нелюдського знущання привели до смерти іншого правозахисника з України — Олекси Тихого, якого фактично замордували — холодом, голодом і нелікуванням — 3,5 місяці тому!
У ситуації, яка кожного дня може закінчитися новою смертю, перебувають і інші політв'язні — М. Горинь і В. Марченко, В. Курило і Л. Лук'яненко, С. Скалич і В. Овсієнко — тобто практично весь український контингент тутешніх політв'язнів!
Ситуація нагадує найчорніші роки сталінщини, коли кращі сини українського народу — М. Зеров, Л. Курбас, М. Драй-Хмара, М. Куліш — конали й божеволіли по сталінських душогубках.
Питаю — який смисл у таких екзекуціях? Надії на те, що хтось із нас зламається, — марні. Абсолютно марні. Всі ми готові померти в ім'я майбутнього свого народу, в ім'я справедливости і прогресу. А наша жертовна кров, пролита в кучинському концтаборі, навіки пробуде нашою славою, а вашою чорною ганьбою. Подумайте над цим добре. Знайте: ми — під опікою пам'яти народу. Ми. А не ви.
Я знаю, що писати, власне, ні до кого. Українські перевертні — яничари — не пустять цього листа за призначенням. Бо чи ж не вони віддали українську молодь 50–80 pp. під ніж новітніх сталінців-беріївців? Для чого ж я пишу?
Щоб нагадати: окрім нині, буде ще й завтрашній день. Схаменіться, людове!»
Осінь. У Стуса забрано зошит віршів і перекладів — остання збірка поезій — під назвою «Птах душі».
1985 рік
Генріх Бьолль висунув творчість Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії.
Початок серпня. Стуса кинуто до карцера за брехливим звинуваченням в тому, що він «заважає відпочивати іншим засудженим». Підставою для рапорта наглядача з вимогою його покарання стало прохання сокамерника поета, Леоніда Бородіна, аби солдат на вишці перестав голосно й фальшиво співати.
30—31 серпня. За брехливим доносом наглядача Василя Стуса кинули на 15 днів до карцеру табору ВС-389/36.
Ніч із 3 на 4 вересня. У карцері, під час «сухої» голодівки перестало битися серце Василя Стуса.
ОСТАННІЙ ВІРШ ВАСИЛЯ СТУСА,
який він переписав у листі від 12 червня 1983 р.