ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Віклінг схопив руку професора обома руками, з жаром потряс її і з приголомшеним виглядом вилетів з кабінету. Ридан з хвилину стояв біля вікна й стежив, як він зигзагами йшов через палісадник, потім вулицею усе з тим самим виглядом людини, збентеженої і вкрай заглибленої у свої думки.
До вечора набряклі легені Ганни стислись до норми. Груди, що зупинилися в спазматичному, надмірно широкому віддиху, нарешті опустилися. Мікрорентген показав, що бронхи та альвеоли тепер набули майже правильної форми. Сухе повітря, що вводилося рурками під дуже слабким тиском, проходило все далі й прискорювало витіснення зайвої вологи.
За розрахунками Ридана, через дві години можна буде розпочати останню, вирішальну операцію.
Ридан дуже хвилювався. Через дві години або з’явиться надія на щастя, ні з чим не зрівнянне, неймовірне, або… буде удар — останній, найнещадніший, після якого вже не лишиться ніякої надії. Думаючи про можливість щасливого кінця, Ридан часом мало не втрачав самовладання. Думки про крах, навпаки, примушували його сковувати почуття, що вислизали з-під волі, перетворювати їх енергію в роботу. Ридан помітив і зрозумів цей парадокс і вже намагався не допускати розслаблюючих думок про щасливий кінець.
Він думав, що треба ще зробити, чого не можна випустити з уваги. У думці проникав всередину тіла, що оберталося в «компасі», обдивлявся, обмацував кожний орган, перевіряв його колір, консистенцію, його працездатність. Іноді в якому-небудь куточку цього складного господарства виникала неясність. Тоді він кликав на допомогу Івана Лукича або Вікентія Сергійовича, які з самого початку були втаємничені в усе те, що відбувалося. І от вони разом розбирали за найменшими зрушеннями, за невловимими хімічними реакціями ділянку, що не піддавалась ясному аналізові, сперечалися, спільно встановлювали, як вона повинна була б поводитися.
Ці троє та Микола, якого обсипало жаром, коли він бачив страшну споруду Ридана, тепер майже не виходили з операційної, і ніхто, крім них, не заходив до неї.
Цього вечора нові, нікому не знайомі люди прийшли в будинок, під керівництвом Матусі зайняли пости на всіх входах і виходах в особняку.
Настала ніч.
Останні хвилини минали в зосереджених, обережних думках, у напруженій роботі. Поставили операційний стіл. Навколо нього, як мовчазні свідки, насторожились уважні, чутливі прилади. Вони були готові вловити й зафіксувати кожний рух, віддих, биття пульсу й тепло, які можуть виникнути в тілі. Вони могли послужливо подати в будь-який момент усе, що потрібно буде організмові: готову кров, кисень, лікарські рідини.
Бокову стіну операційної покрили квадратним свинцевим листом. Біля протилежної стіни Микола встановив «ГЧ» на тринозі.
Опівночі були зроблені останні аналізи. Ридан переглянув їх.
— Усе гаразд, — сказав він, стримуючи хвилювання. — Почнемо… Вікентію Сергійовичу, вмикайте підігрівання крові в термостаті.
Консервована кров у шестилітровому термостаті була приготована на той випадок, якщо в судинах тіла виявляться згустки закипілої крові. Вони могли закупорити серце, що почне битися. План Ридана — уникнути складної операції розтину грудей — тоді зривався. У дію вступав інший план. Ридан на деякий час виключає серце. В цьому випадку в розітнуті артерії по рурках линутиме зігріта, вже насичена киснем кров з автожектора — дивовижного приладу, який стояв трохи осторонь. Витвір геніальної думки радянського вченого, цей прилад міг замінити людині її власне серце і легені на той час, поки, хірург вилікує ці органи і знову введе їх у роботу.
Ридан підійшов до «компаса». Збоку, на невеликому розподільному щитку, він повернув якісь краники й сказав:
— Вимикаю охолодження й рідину. Циліндр обертався ще з хвилину.
— Досить, — сказав Ридан. — Припиніть обертання. Витягайте всі шланги… проводи… Знімаємо циліндр.
Люди в білих халатах узяли важкий футляр, швидко винесли його в сусідню кімнату і обережно поклали на нерухомий конвейєр «консерватора», просто під його рефлектор. Микола став до пульта.
— Консервуючі умови непотрібні, — сказав йому Ридан. — Дайте слабку хвилю для нагрівання тіла, потім плавно підвищуйте потужність потоку.
Червона лінія на стрічці термографа, що реєстрував температуру тіла, швидко поповзла вгору.
Поверхня циліндра почала прояснюватись. Через три хвилини термограф показав тридцять дев’ять градусів.