Беладонна. Любовний роман 20-х років

Увечері Галан цілує м’яку щоку Лізи Василівни і йде. Йому неодмінно треба йти — важливі справи. Лізі знати не треба. Вона знає, що Котя людина діловита і йому треба йти. Вона сумувати не буде. Вона сідає в гойдалку перед дзеркалом, гойдалка рипить під важкою Лізою, а Ліза гойдається й мріє про гостя.

Котя Галан озирається крадькома навколо себе й забігає до ресторану «Бар». Людина з гладко зализаним проділом на голові та з рушничком на плечі дуже послужливо підлітає до столика, за яким сів Галан, і мовчки підсуває йому меню. Галан покрутив свої вуса, потер руками, як од холоду, й сказав:

— Сосисок, хрінку й півпляшечки… Скромно?.. А?.. — Галан якось дивно усміхнувся, а людина з рушничком на плечі, не зрозумівши Галана, швидко заговорила, біжучи од столика:

— Прошу, прошу…

Піаніно й скрипка ладно вигравали. Звуки лились по залі, вривались Галанові в серце й разом його рвали… Голова йому робилась наче трохи не його, йому було приємно, радісно, і в пальці вливалась якась дивна міць. Хотілося щось трощити, ламати! Вдарити… В пальцях була якась незнана сила. От взять би кого і розчавити, здушити так, щоб аж питки попросив… Та ні. Зовсім не те. В нього ось уже зовсім інший настрій. Його руки стали безвільні й слабі, йому хочеться плакати. Галан задумався. Власне, він нічого не думав. Він зараз був нездатний думати. Йому просто схотілось трохи в такій позі посидіти. Можна прибрати іншої пози. Галан сперся однією рукою на коліно, наче взявсь у боки, й понад окуляри дивився на музик. Ач, як виграють, аж у душі холоне од захоплення. Музики відчувають, що Галан із захопленням слухає їх, та ще з більшим ентузіазмом грають. Коли грає оця музика, хочеться щось робити. Щось таке миле, хороше. Щось таке голубе, юнацьке, молоденьке. Жінка сидить ось. Напроти сидить жінка й дивиться прямо на нього, так весело та радо дарує йому свою усмішку. Як мило дивиться. Та це не жінка, а чорт його знає що! Який у неї чортівськи прекрасний, трохи горбатий ніс і задерикуваті брови, наче крила чорного ворона злетіли над носом. Вона сидить, дивиться весело, граючись своїми червоними тонкими губами, без діла крутить у руках свою червону, лакову з білим роговим замком сумочку й рухає, навмисне рухає рівними стрункими ногами з оддутими литками. Галанові прекрасно видно її ноги. Вона виставила свого гостроносого лакового туфля, в якому грає золотий відблиск вечірнього світла, й перекидає ногу на ногу так, що за колінами видно спідничку з ніжними мереживами. Галан встає, підходить до жінки й просить дозволу сісти. О, будь ласка… Вгостити її? Будь ласка. Горілки вона не п'є. Хіба вина, а може, просто він піде до неї? Вона тут недалеко. Вино потім.