Орієнталізм

Важко знайти переконливі спростування для цих сміховинних перекручень книжки, яка з погляду її автора та в усіх своїх арґументах експліцитно антиесенціалістська, радикально скептична щодо всіх таких категорійних визначень, як Схід та Захід, і пильно зосереджена на тому, щоб не «захищати» і навіть не обговорювати Схід та іслам. А проте «Орієнталізм» справді був прочитаний у арабському світі як книжка, що систематично захищає іслам і арабів, хоч я висловився в ній цілком ясно, що я ані зацікавлений, а ще менше спроможний показати, що це реально таке — справжній Схід і справжній іслам. Власне, я зайшов у цьому навіть далі, коли майже на самому початку книжки заявив, що такі слова, як «Схід» і {429} «Захід» не відповідають жодній усталеній реальності, котра існує як природний факт. Більше того, всі такі географічні визначення є химерним поєднанням емпіричного та уявного. У випадку поняття «Схід» («Орієнт»), яке набуло великого поширення у Британії, Франції й Америці, ця ідея значною мірою виникла з імпульсу не просто щось описати, а й запанувати над ним і якось захиститися від нього. Як я намагався показати, цей арґумент звучить особливо переконливо, коли йдеться про іслам як особливо небезпечне уособлення Сходу.

Проте головним моментом у всьому цьому, як навчав нас Віко, є те, що людська історія твориться людьми. Й оскільки боротьба за контроль над територією є часткою цієї історії, то такою ж є і боротьба за свою історичну й соціальну значущість. Завдання, яке стоїть перед критично мислячим ученим, полягає не в тому, щоб відокремити одну боротьбу від іншої, а щоб поєднати їх, попри контраст між очевидною матеріальністю першої і видимою потойбічною витонченістю другої. Я робив це так, аби показати, що розвиток і виживання кожної культури вимагає існування іншого, відмінного й конкурентного alter ego. Конструювання ідентичності — бо ідентичність, чи то йдеться про Схід, чи про Захід, про Францію чи Британію, хоч і є очевидно вмістилищем різних колективних досвідів, утворює в кінцевому підсумку, як мені здається, конструкцію — включає в себе й конструювання своїх протилежностей та «інших», чия актуальність завжди залежить від безперервного процесу витлумачення й перевитлумачення їхніх відмінностей від «нас». Кожна історична доба й кожне суспільство наново створює своїх «інших». Таким чином, ідентичність «я» або ідентичність «іншого» далека від того, щоби бути чимось статичним, а є насправді досконало опрацьованим історичним процесом, що відбувається як змагання і втягує в себе індивідів та інституції в усіх суспільствах. Сьогоднішні дебати про іслам у таких країнах, як Єгипет і Пакистан, є частиною того самого інтерпретативного процесу, який включає в себе ідентичності різних «інших», чи то будуть вони аутсайдерами і біженцями, а чи відступниками та невірними. Має бути очевидно, що в усіх випадках ці процеси не є розумовими вправами, а напруженими соціальними змаганнями, що включають у себе такі {430} конкретні політичні проблеми, як імміґраційні закони, правові норми індивідуальної поведінки, конституювання ортодоксії, законодавче вреґулювання насильства і/або заколоту, характер і зміст освіти і спрямування зовнішньої політики, яка часто має справу з визначенням офіційних ворогів. Одне слово, конструювання ідентичності пов’язане з диспозицією сили та безсилля в кожному суспільстві й далеке від того, щоби бути суто академічним фантазуванням.