Орієнталізм

Проте ми не можемо замовчувати й того факту, що, навіть якби ми повністю знехтували орієнталістські відмінності між «ними» й «нами», безліч потужних політичних та ідеологічних, у кінцевому підсумку, реальностей впливають на сьогоднішню науку. Ніхто не гарантований, що йому не доведеться мати справу якщо не з протиставленням Схід/Захід, то з протиставленням Північ/Південь, імущі/неімущі, імперіалісти/антиімперіалісти, білі/кольорові. Ми неспроможні обминути їх усіх, вдаючи, ніби вони не існують; навпаки, сучасний орієнталізм якраз переконливо показує нам інтелектуальну безчесність лицемірства в цьому відношенні, наслідком якого є інтенсифікація таких розколів і перетворення їх на порочні й перманентні. Проте й відкрито полемічна та добромисна «проґресивна» наука може легко деґенерувати в догматичну сплячку, що теж годі вважати привабливою перспективою.

Моє власне відчуття проблеми я достатньо чітко продемонстрував на прикладі сформульованих вище запитань. Сучасна думка та досвід навчили нас бути чутливими до того, що вимагає репрезентації, до вивчення Іншого, до расового мислення, до бездумного й некритичного прийняття авторитету й авторитарних ідей, до суспільнополітичної ролі інтелектуалів, до великої цінності скептичної критичної свідомості. Можливо, якби ми пам’ятали, що вивчення людського досвіду звичайно має етичні, {424} не кажучи вже про політичні, наслідки, або в кращому, або в гіршому розумінні, ми не були б такими байдужими до своєї діяльності як учених. А яка норма може бути кращою для вченого, аніж та, яка вимірюється людською свободою і знанням? Можливо, ми також повинні пам’ятати, що вивчення людини в суспільстві ґрунтується на конкретній людській історії та конкретному досвіді, а не на заданих наперед абстракціях і темних законах чи довільних системах. Отже, проблема полягає в тому, щоб узгодити вивчення з досвідом і щоб досвід, певною мірою, його формував, досвід, який у свою чергу буде висвітлений і, можливо, змінений вивченням. Нехай там що, а мета орієнталізувати Схід, яка ставиться знову й знову, не повинна більше мати права на існування, що тільки сприятиме вдосконаленню знання і трохи зіб’є пиху з ученого. Коли не стане «Орієнту», залишаться критики, вчені, інтелектуали, люди, для яких расові, етнічні й національні відмінності важитимуть менше, аніж спільні зусилля, спрямовані на поступ людської спільноти.