Учта для гайвороння
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Пісня льоду та вогню #4
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Учта для гайвороння». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В. Бродового: березень 2015 — жовтень 2016 р. Друга редакція, оновлена і з виправленнями: 22 травня 2017 р.
Мапи до книжки, разом з повним доробком перекладів: http://ice-and-fire.in.ua.
Її сміх завмер наприкінці турніру. Не було завершального бенкету, ніхто не пив здравиці за її заручення з принцом Раегаром. Лише холодні погляди та крижана мовчанка між королем та батьком. Пізніше, коли Аерис із сином та всі його відважні лицарі вирушили до Король-Берега, дівчина прибігла до тітки у сльозах, нічого не розуміючи.
— Твій батько запропонував шлюб, — розказала тітка Генна, — та Аерис не схотів нічого чути. «Ти мій найздібніший слуга, Тайвине, — мовив король, — але спадкоємців дому не одружують з доньками надвірних слуг.» Висуши сльози, люба моя. Хіба леви плачуть? Твій батько знайде тобі іншого чоловіка — кращого за Раегара.
Але тітка їй збрехала, і батько не справдив надій — саме так, як останнім часом не справджував Хайме. «Батько не знайшов мені кращого чоловіка. Він віддав мене Робертові, і прокляття Маггі розквітло, як отруйна квітка.» Якби ж вона побралася з Раегаром, якби ж справдився замір богів… то він би й не глянув удруге на те дівчисько-вовчисько. «Раегар зараз був би нашим королем, а я — його королевою, матір’ю його синів.»
Вона так і не пробачила Робертові, що той убив її принца. Проте леви ніколи не славилися вмінням пробачати. І скоро про це дізнається пан Брон, лицар Чорноводи.
Брієнна
Забрати голови наполіг Гайл Добич.
— Хай Тарлі почепить їх на мури, — переконував він.
— Ми не маємо смоли, — заперечувала Брієнна. — Плоть зогниє. Облиште їх!
Її зовсім не вабило пробиратися зеленим мороком соснового лісу в товаристві голів убитих нею людей.
Але Добич нічого не слухав. Він сам прорубався крізь шиї покійників, зв’язав три голови за волосся докупи і підвісив до свого сідла. Брієнні лишалося тільки прикидатися, що вона їх не помічає; та інколи, надто уночі, вона відчувала на спині мертві очі, а одного разу їй наснилося, що голови шепочуться поміж себе.
Дорогою назад до Дівоставу на півострові Гостроклішня панувала волога холоднеча. Одного дня дощило, іншого — погрожувало задощити, а тепло не бувало ніколи. Стаючи табором, мандрівники ледве знаходили сухі дрова для вогнища.
Коли нарешті товариство дісталося Дівоставу, за ними услід летіли хмари мушви, гайворон виїв Пелехові очі, а Тімеон з Пацем юрмилися хробаками. Брієнна та Подрік узяли звичку їхати за півсотні сажнів попереду, щоб залишити сморід гниття якнайдалі за собою. Втім, пан Гайл твердив, що вже втратив рештки нюху, і пахощі його не турбують.
— Поховайте їх! — казала йому Брієнна щовечора, коли вони розкладали табір, але Гайлові було не позичати впертості. «Мабуть, хоче сказати князеві Рандилу, що сам їх уколошкав.»
Та на його честь, нічого подібного лицар на думці не мав.
— Гикавий зброєносець кидався каменюками, — розказав він, коли їх з Брієнною привели до Тарлі у дворище Мутонового замку. Голови віддали десятникові варти, наказавши вичистити, засмолити і виставити над брамою. — Панна мечниця зробила решту справи.
— Убила всіх трьох? — недовірливо перепитав князь Рандил.
— Бачили б ви, як вона билася! Дали б їй ще трьох — було б вам іще три голови.
— То ви знайшли дівчину Старк? — запитав Тарлі вже в неї.
— Ні, пане князю.
— Зате кілька щурів зарізали. Мабуть, пораділи?
— Ні, пане князю.
— Шкода. Гаразд, ви скуштували крові. Довели, що ви там хотіли довести. Тепер час зняти залізо і вдягтися, як личить панні. У порті є кораблі. Один зупиняється на Тарфі. Я дозволяю вам на нього сісти.
— Дякую за добрість, але мушу відмовитися.
На обличчі князя Тарлі відбилося палке бажання настромити її власну голову на шпичку понад брамою, поруч із головами Тімеона, Паця та Пелеха.
— То ви маєте намір правити своє? Далі чинити оце безглуздя?
— Я маю намір знайти пані Сансу.
— Коли ласка вашої вельможності, — мовив пан Гайл, — я бачив, як вона б’ється з Блазнями. Вона сильніша за більшість чоловіків, а швидка, що…
— То меч швидкий! — гарикнув Тарлі. — Валірійський булат швидкий, бо таким його зробили валірійці! Сильніша за чоловіків? Еге ж. Буває. Різні на світі є примхи природи. Стрічаються навіть покручі, не схожі на людей.